У липні 2007р. Державне підприємство "Ізмаїльський морський торгівельний порт" (далі –Порт) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області (далі –Відділ) 97309,16грн. завданої шкоди.

Позовні вимоги Порт обґрунтовував тим, що він у ході виконавчого провадження добровільно частково виконав судове рішення у справі №30/52-05-1388 господарського суду Одеської області –на суму у розмірі 17517,40 доларів США (88462,87грн.) шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог зі стягувачем, проте Відділ незаконно відмовився прийняти зазначене часткове виконання та платіжною вимогою №243 від 20.03.2006р. стягнув з нього усю суму заборгованості за відповідним рішенням та виконавчий збір, чим завдав шкоду у розмірі 97309,16грн. (88462,87грн. + 8846,29грн. виконавчого збору), яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Під час нового розгляду справи Порт уточнював та доповнював позовні вимоги. Остаточно Порт просив господарський суд Одеської області стягнути 97309,16грн. шкоди, завданої йому з вини Відділу, за рахунок держави в особі Головного управління державного казначейства України в Одеській області (далі –Управління).

Останнім рішенням господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. (суддя ВласоваС.Г.) в задоволенні позовних вимог Порту відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. (колегія суддів: ЖуковаА.М., ВеличкоТ.А., ВоронюкО.Л.) рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. залишено без змін.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що Порт не довів протиправності дій Відділу при виконанні судового рішення у справі №30/52-05-1388 господарського суду Одеської області та завдання йому зазначеними діями Відділу шкоди.

Порт звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. і рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. Викладені у касаційній скарзі вимоги Порт обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваних судових актів господарські суди попередніх інстанцій порушили ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 611, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" та дійшли до неправильних висновків.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзивів на касаційну скаргу Порта до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 22.07.2009р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: КравчукаГ.А. –головуючого, суддів МачульськогоГ.М. та ШаргалаВ.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Порта не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Ст. ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України передбачають, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, так само як і шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів або цієї особи.

Згідно з частиною другою ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини третьої ст. 11 Закону України "Про Державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Таким чином, у випадку, якщо Відділ при здійсненні виконавчих дій з виконання судового рішення у справі №30/52-05-1388 господарського суду Одеської області завдав Порту шкоду, то вона підлягає відшкодуванню.

Позовні вимоги Порт обґрунтовував тим, що він у ході виконавчого провадження частково виконав судове рішення у справі №30/52-05-1388 господарського суду Одеської області (наказ від 21.11.2005р.) шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог зі стягувачем, проте Відділ незаконно відмовився прийняти зазначене часткове виконання та платіжною вимогою №243 від 20.03.2006р. стягнув з нього усю суму заборгованості за відповідним рішенням та виконавчий збір, чим завдав шкоду у розмірі 97309,16грн.

Господарський суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р., виходив з того, що виконання наказу від 21.11.2005р., виданого на підставі рішення господарського суду Одеської області у справі №30/52-05-1388, повинно бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , а отже унеможливлює здійснення Портом добровільного виконання судового рішення за вказаним наказом шляхом проведення з відповідним стягувачем зарахування зустрічних однорідних вимог.

Проте вказаний висновок є безпідставним, з огляду на таке.

Ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що регулювання правовідносин у сфері виконавчого провадження не обмежується лише цим Законом, а здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів.

Тобто, добровільне виконання судового рішення може здійснюватись у будь-який, передбачений законодавством України спосіб, або у спосіб, що не суперечить вимогам законодавства України.

Ст. 601 Цивільного кодексу України встановлено такий спосіб припинення зобов'язання як зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, при цьому таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

При цьому ст. 602 Цивільного кодексу України визначено, що не допускається зарахування зустрічних вимог:

1)про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

2)про стягнення аліментів;

3)щодо довічного утримання (догляду);

4)у разі спливу позовної давності;

5)в інших випадках, встановлених договором або законом.

Вказана норма Цивільного кодексу України (435-15) не забороняє проводити зарахування зустрічних однорідних вимог між боржником та стягувачем у ході виконавчого провадження, а відтак Порт мав право добровільно виконати наказ від 21.11.2005р., виданий на виконання рішення господарського суду Одеської області у справі №30/52-05-1388, шляхом проведення зі стягувачем за вказаним наказом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Саме на часткове проведення такого виконання Порт і посилався як на підставу своїх позовних вимог.

Між тим, місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Порт, не зважаючи на неодноразове витребування, не надав доказів добровільного виконання наказу від 21.11.2005р., виданого на виконання рішення господарського суду Одеської області у справі №30/52-05-1388, на суму у розмірі 17517,40 доларів США (88462,87грн.).

Так, Порт не надав доказів направлення на адресу стягувача за наказом від 21.11.2005р., виданим на виконання рішення господарського суду Одеської області у справі №30/52-05-1388, листа про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 17517,40 доларів США.

При цьому господарський суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв у якості такого доказу надану Портом копію квитанції кур'єрської служби доставки, оскільки вона не містила ні дати, ні номеру, ні найменування отримувача, та, крім того, на ній не було відмітки про вручення листа про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 17517,40 доларів США стягувачу за наказом від 21.11.2005р., виданим на виконання рішення господарського суду Одеської області у справі №30/52-05-1388.

Крім того, Порт не надав документів, які б свідчили про відображення у його бухгалтерському обліку операції з проведення між ним та стягувачем за наказом від 21.11.2005р., виданим на виконання рішення господарського суду Одеської області у справі №30/52-05-1388, взаємозаліку зустрічних однорідних вимог на суму 17517,40 доларів США.

Для з'ясування питання щодо документального підтвердження проведення Портом відповідного взаємозаліку зустрічних однорідних вимог ухвалою господарського суду Одеської області від 28.05.2008р. було призначено судово-бухгалтерську експертизу, проте Порт її не оплатив та не подав експерту витребуваних документів, у зв'язку з чим експертизу не було проведено.

Таким чином, Порт не довів обставину, на яку він посилався як на підставу своїх позовних вимог –здійснення ним під час проведення Відділом виконавчих дій з виконання наказу від 21.11.2005р., виданого на виконання рішення господарського суду Одеської області у справі №30/52-05-1388, добровільного часткового виконання вказаного наказу на суму у розмірі 17517,40 доларів США (88462,87грн.). А відтак недоведеним є і твердження Порту про незаконність дій Відділу при здійсненні виконавчого провадження з виконання наказу від 21.11.2005р., виданого на виконання рішення господарського суду Одеської області у справі №30/52-05-1388.

Відповідно до частини першої ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Викладене свідчить, що місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив Порту у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.

Зазначене не спростовується доводами Порта, наведеними касаційної скарги.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р. було обґрунтовано залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р., хоча остання прийнята з інших мотивів та ґрунтується на помилковому висновку про те, що виконання наказу господарського суду повинно бути реалізоване в процесуальних формах, встановлених Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , а отже унеможливлює здійснення боржником добровільного виконання судового рішення за відповідним наказом шляхом проведення між ним та стягувачем зарахування зустрічних однорідних вимог.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. має бути залишена без змін, оскільки нею правильно було залишено без змін законне та обґрунтоване рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2009р.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Ізмаїльський морський торгівельний порт" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. у справі №11-22/260-07-6356 господарського суду Одеської області –без змін.