розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Телепино" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13травня 2009 р. у справі №15/345 Господарського суду Кіровоградської області за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Телепино" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення 9600грн., –

У грудні 2008 р. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Телепино" звернулось до господарського суду із позовом доТовариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення 9600грн., посилаючись на те, що в 2003р. товариство поставило відповідачу на підставі накладної б/н від 21квітня 2003р. насіння люцерни в кількості 1200кг. на суму 9600грн., однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, на пред'явлену претензію не відреагував.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 5лютого 2009р. позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 9600грн. основного боргу, 102грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від13травня 2009р. рішення Господарського суду Кіровоградської області від 5лютого 2009р. скасовано, у задоволені позову відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.

У касаційній скарзі СТОВ"Телепино" просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від13травня 2009р. та залишити в силі рішення Господарського суду Кіровоградської області від5лютого 2009р., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., пояснення представника СТОВ "Телепино", перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, СТОВ"Телепино" в 2003р. поставило ТОВ "Прогрес" на підставі накладної б/н від 21квітня 2003р. насіння люцерни в кількості 1200кг. на суму 9600грн., яке отримане уповноваженою особою відповідача на підставі довіреності серії ЯЕС №615996 від 17 квітня 2003р.

Суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб (усний договір), відповідно до якого позивач передав відповідачу товар, а відповідач зобов'язався оплатити вартість цього товару після його отримання, чого відповідачем зроблено не було.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , який набрав чинності 01.01.2004р., правила ЦК України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки строк пред'явлення позову на момент набрання чинності новим ЦК України (435-15) не сплив, до спірних правовідносин застосовуються правила про позовну давність, встановлені ЦК України (435-15) .

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторонами прямо не передбачено строк оплати за поставлений товар, то строк позовної давності слід рахувати від дати отримання вимоги, тобто з 10жовтня 2008р. з урахуванням вимог ч.2 ст. 530ЦК України.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що строк виконання зобов’язання ТОВ "Прогрес" по оплаті вартості отриманого від СТОВ"Телепино" насіння люцерни не був встановлений, тому перебіг позовної давності почався від дня, коли у кредитора виникло право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документі на нього, якщо договором а бо актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В п.5 зазначеної статті визначено, що за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов'язання.

Тому перебіг позовної давності розпочався від дня виникнення права на пред’явлення вимоги про виконання зобов’язання, тобто з моменту отримання товару, а не з моменту направлення позивачем вимоги про повернення боргу.

Згідно ст. 257ЦКУкраїни загальний строк позовної давності становить три роки.

Отже, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, що відлік позовної давності починається з 22квітня 2003 р., з моменту отримання товару, і спливає 22 квітня 2006р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем пропущений строк позовної давності передбачений ст. 257ЦКУкраїни, перебіг якого розпочався від дня виникнення права на пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання (від дня отримання товару).

Статтею 267ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що відповідачем надана заява про застосування строку позовної давності, апеляційний господарський суд прийняв правильне рішення про відмову у позові на підставі ст. 267ЦК України.

Таким чином, судом апеляційної інстанції позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла у 2003р., обґрунтовано залишено без задоволення з тих підстав, що позивачем не надано доказів пропуску строку позовної давності з поважних причин.

Вказані висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13травня 2009 р.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Телепино" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13травня 2009 р. у справі №15/345 залишити без змін.