від 31.03.2009р. у справі № 3/7-105, задоволено позов Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Тернопільській області. Стягнуто з ТОВ "Козова-цукор" на користь позивача - 9960,72 грн. боргу, 5428,20 грн. пені, 2222,14 грн. інфляційних нарахувань, 297,98 грн. - 3% річних, 198,88 грн. в повернення витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням та постановою у даній справі ТОВ "Козова-цукор" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення 5428,20 грн. пені, 2222,14 грн. інфляційних нарахувань і 297,98 грн. - 3% річних із винесенням нового рішення в цій частині про стягнення 1006,41 грн. пені, 1527,31 грн. інфляційних нарахувань, 222,60 грн. - 3% річних, мотивуючи скаргу неправильним застосуванням судами норм матеріального права, а саме ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ч.1 ст. 231, 230 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.10.2007р. між сторонами у справі укладено Договір № 296/0 на постійне та обов’язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об’єктів та окремих територій, предметом якого є організація та здійснення аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення аварійно-рятувального обслуговування "Об’єкта" з метою своєчасного реагування та виконання аварійно-рятувальних робіт при виникненні на "Об’єкті" надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.08.2000р. № 1214 "Про затвердження переліку об’єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов’язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами" (1214-2000-п) .

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Договору вартість функціонування структурних підрозділів аварійно-рятувального загону спеціального призначення у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайної ситуації або загрози її виникнення у кількості однієї оперативної одиниці складає 9960,72 грн., в тому числі ПДВ 1660,12 грн. За виконання аварійно-рятувальних робіт оплата здійснюється за фактичними витратами на їх виконання на підставі підтверджуючих документів (актів, відомостей обліку робочого часу, тощо).

Відповідно до п.4.5 Договору плата за обслуговування "Об’єкта" Аварійно-рятувальним загоном спеціального призначення здійснюється щомісячним перерахуванням коштів у визначені строки згідно з наданим розрахунком.

В матеріалах справи знаходяться підписані та скраплені печаткою позивача Калькуляція планових витрат пов’язаних з обслуговуванням рятувальним відділенням АРЗ СП ГУ МНС України в Тернопільській області суб’єкта господарської діяльності ТзОВ "Козова-цукор" на 2008 рік, рахунки за період з жовтня 2007р. по грудень 2008р.; а також Акти виконаних умов договору №296/0 від 01.10.2007р. за листопад 2007р. - грудень 2008р., від підписання яких відповідач відмовився. Акт виконаних умов договору № 296/0 від 01.10.2007р. за жовтень 2007р. підписаний та скраплений печатками в двосторонньому порядку.

Дослідивши наявні у справі докази з урахуванням приписів ст. 525, 526, 530 ЦК України господарський суд попередніх інстанцій дійшов правильного висновку щодо правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача 9960,72 грн. боргу за надані послуги згідно з умовами договору № 296/0 від 01.10.2007р.

Правильними відповідно визнає колегія і висновки господарського суду 1-ї та 2-ї інстанції щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за весь час прострочення та три відсотки від простроченої суми, що становить відповідно 2222,14 грн. та 297,98 грн., оскільки такі висновки зроблені на підставі приписів ст. 625 ЦК України та не спростованих відповідачем розрахунків позивача.

Що ж до задоволення позову в частині стягнення пені згідно з п.5.3 Договору, де за порушення терміну оплати "Об’єкт" сплачує Аварійно-рятувальному загону спеціального призначення пеню в розмірі 2% від простроченої суми оплати за кожен день прострочення відповідно до вимог чинного законодавства України, то колегія вважає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували ст. 551 ЦК України, якою передбачено можливість збільшення у договорі розміру неустойки, встановленої законом, та не врахували положення ч.2 ст. 9 ЦК України, якою встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України (436-15) норми якого у регулюванні майнових відносин суб’єктів господарювання є спеціальними у відношенні до норм Цивільного кодексу України (435-15) .

Так ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються також Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) , статями 1 та 3 якого встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Не враховано судами попередніх інстанцій і положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевим та апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині стягнення 5428,20 грн. пені із направленням справи до місцевого господарського суду на новий розгляд. В решті рішення та постанова підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.03.2009р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 05.02.2009р. у справі № 3/7-105 в частині стягнення з ТОВ "Козова-цукор" на користь позивача 5428,20 грн. пені скасувати.