У листопаді 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агама-трейд" (позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Водній мир" (відповідач) про стягнення з останнього заборгованості за поставлений товар у сумі 124615,85 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.02.2009 у справі №3/379/08 (суддя Смородінова О.Г.) у позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 у справі №3/379/08 (колегія суддів у складі: Колоколов С.І. –головуючий суддя, судді Разюк Г.П., Петров М.С.) апеляційну скаргу позивача задоволено, рішення господарського суду Миколаївської області від 05.02.2009 у даній справі скасовано; прийнято нове рішення, за яким позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 124615,84 грн. заборгованості за поставлений товар, 1246,16 грн. державного мита за розгляд позовної заяви, 623,08 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне задоволення судового процесу.

Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду Миколаївської області від 05.02.2009 у даній справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального (зокрема, ч. 2 ст. 530 ЦК України) та процесуального права (неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи).

Відзив на касаційну скаргу від позивача не надходив, що відповідно до ч. 2 ст. 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники відповідача у призначене судове засідання не з'явились.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Агама-трейд" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Водній мир" заборгованості за поставлений товар у сумі 124615,85 грн. господарський суд Миколаївської області виходив з того, що є неможливим з'ясування обставин справи, а саме за яким із двох договорів проходила поставка товару, тоді як вимоги про стягнення заборгованості за продукцію, поставлену в 2008 році, взагалі є безпідставними, оскільки з письмовою вимогою в порядку ст. 530 ЦК України позивач до відповідача не звертався.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду не погодився із зробленими судом першої інстанції висновками, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом договір за № 65/07 від 01.11.2007, який наявний у матеріалах справи (а.с. 121-125, т. І), укладений з ТОВ "Агама-Трейд Юг", яке не є стороною у справі, даний договір укладений з протоколом розбіжностей, а тому господарський суд першої інстанції, дійшов передчасного висновку про неможливість з'ясування фактичних обставин, за яким договором було здійснено поставку товару.

З посиланням на загальні норми матеріального права, які встановлюють принцип обов'язковості виконання договірних зобов'язань (ст. 193 ГК України, ст. ст. 526, 525 Цивільного кодексу України), а також на спеціальні норми, які регулюють відносини, що виникають з договору поставки (ст. 265 ГК України, ст. 712 ЦК України), судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що позивач, поставивши відповідачу в період з 26.11.2007 по 28.07.2008 товар на суму 124615,85 грн., виконав тим самим покладені на нього договірними зобов'язаннями та нормами чинного законодавства обов'язки, що підтверджується відповідними видатковими накладними на отримання вказаного товару, які містять підписи та печатки сторін.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, отримавши від позивача товар, в порушення договірних зобов'язань та вищезазначених норм чинного законодавства, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав –не оплатив поставлений позивачем за період з 26.11.2007 по 28.07.2008 товар на суму 124615,85 грн., у зв'язку з чим заявлена до стягнення сума заборгованості підлягає стягненню в примусовому порядку.

При цьому, судом апеляційної інстанції прийнято до уваги те, що відповідач визнає наявність у нього заборгованості за отриманий від позивача товар, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків від 08.10.2008 та від 30.11.2008, а також гарантійним листом № 53/15 від 13.01.2009, згідно з яким відповідач зобов'язався із встановленим графіком здійснити оплату дебіторської заборгованості в сумі 113700 грн.

Вищий господарський суд України погоджується з позицією суду апеляційної інстанції та відхиляє доводи касаційної скарги, що обов'язок відповідача, як покупця, оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання –здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, як-то передбачено положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України (435-15) "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Як встановлено судами під час дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, дії сторін, а саме: передача позивачем відповідачу товару за видатковими накладними, та прийняття товару відповідачем, свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином, вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд не врахував, що наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

За таких обставин встановлений судами факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, в свою чергу, доводи відповідача, викладені у його касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження та не можуть слугувати підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Водній мир" залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2009 у справі №3/379/08 –без змін.