розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України в інтересах Державного казначейства України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 березня 2009 року у справі № 42/228 за позовом Міністерства юстиції України в інтересах Державного казначейства України до Державного департаменту України з питань виконання покарань, Вінницької установи виконання покарань Управління державного департаменту з питань виконання покарань у Вінницькій області № 1, Арбузинської виправної трудової колонії № 83, Снігурівської виправної колонії № 5 про відшкодування збитків, –

У вересні 2007 року Міністерство юстиції України в інтересах Державного казначейства України звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного департаменту України з питань виконання покарань, Вінницької установи виконання покарань Управління державного департаменту з питань виконання покарань у Вінницькій області № 1, Арбузинської виправної трудової колонії № 83, Снігурівської виправної колонії № 5 про відшкодування збитків в розмірі 67962,14 грн., завданих виконанням рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі № 72286/01 "Мельник проти України".

Рішенням господарського суду м. Києва від 10 листопада 2008 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 березня 2009 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2006 року у справі № 72286/01 "Мельник проти України", у зв’язку з порушенням п.п. 3, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яку ратифіковано Україною 17 липня 1997 року, держава Україна повинна виплатити Мельнику О.В. 10000 євро нематеріальної шкоди, а також суму в розмірі 500 євро відшкодування витрат з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнено із заявника.

На виконання вказаного рішення Європейського суду з прав людини платіжним дорученням № 933 від 26 вересня 2006 року Мельнику О.В. з Державного бюджету України перераховано 67962,14 грн.

Оскільки, на думку позивача, стягнута сума є збитками Державного бюджету України, відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" позивач звернувся в інтересах держави до суду з регресним позовом до Державного департаменту України з питань виконання покарань, Вінницької установи виконання покарань Управління державного департаменту з питань виконання покарань у Вінницькій області № 1, Арбузинської виправної трудової колонії № 83, Снігурівської виправної колонії № 5, які, на його думку, є винними у порушенні державою Україна ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України (2542-14) , Законів України "Про державний бюджет України", з відповідними змінами та доповненнями, Постанови Верховної Ради України "Про структуру бюджетної класифікації України" від 12 липня 1996 року № 327/96-ВР (327/96-ВР) , Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу України" (2713-15) , Указу Президента України "Про положення про Державний департамент України з питань виконання покарань" від 31 липня 1998 року (827/98) № 827/1998 –відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями державного органу, проводиться за рахунок коштів державного бюджету, а не за рахунок коштів, спрямованих на утримання таких органів.

При цьому, судом зазначено, що чинним законодавством передбачено в програмній класифікації видатків та кредитування державного бюджету програму "Платежі на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України", що передбачає окреме виділення коштів для здійснення даної програми.

З рішенням господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог погодився й апеляційний господарський суд, залишивши судове рішення у справі без змін.

Вказаний висновок попередніх судових інстанцій є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в інтересах Державного казначейства України залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 10 листопада 2008 року і постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 березня 2009 року у справі № 42/228 –без змін.