Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.12.2008 року порушено провадження у справі № Б-39/203-08 про банкрутство фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі –Боржник, Підприємець) за заявою останнього в порядку ст.ст. 47- 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі – Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Харківської області від 30.12.2008 року (суддя –А.О. Швидкін) Підприємця визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Родзинського А.А.

Не погодившись з прийнятою постановою суду першої інстанції, акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" та відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк звернулися до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати постанову господарського суду Харківської області від 30.12.2008 року та припинити провадження у справі.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.04.2009 року (головуючий суддя –Т.В. Кравець, судді: О.І. Терещенко, І.А. Шутенко) апеляційні скарги задоволено, постанову господарського суду Харківської області від 30.12.2008 року скасовано, а провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, фізична особа –підприємець ОСОБА_1, ліквідатор –арбітражний керуючий Родзинський А.А., Лозовий Андрій Миколайович та фізична особа –підприємець ОСОБА_2 звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.04.2009 року, а постанову господарського суду Харківської області від 30.12.2008 року залишити без змін.

Касаційні скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 6, 7, 23, 47- 49 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Стосовно касаційних скарг Лозового Андрія Миколайовича та фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, колегія суддів зазначає про таке.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 12 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Стаття 107 ГПК України передбачає, що касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Між тим, у відповідності до ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом (1798-12) , з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (2343-12) (тобто особливостей процедури банкрутства).

Отже, в силу приписів ст. 41 ГПК України положення ст. 107 цього Кодексу підлягають застосуванню з урахуванням особливостей процедури банкрутства.

Таким чином, в силу особливостей процедури банкрутства (ст. 41 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Отже, при зверненні із касаційною скаргою, зокрема, особа, яка не була залучена до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується її прав і обов'язків, має обґрунтувати належним чином своє право на звернення із касаційною скаргою на відповідне судове рішення господарського суду, пославшись при цьому на вимоги ст. 107 ГПК України.

Слід звернути увагу на те, що, як вбачається із касаційних скарг Лозового Андрія Миколайовича та фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, останні в своїх скаргах таке право жодним чином не обґрунтували та взагалі не послалися на норми ст. 107 ГПК України. У зв'язку з цим та керуючись викладеними положеннями діючого законодавства, суд касаційної інстанції ухвалами про прийняття касаційних скарг до провадження від 07.07.2009 року зобов'язав Лозового Андрія Миколайовича та фізичну особу –підприємця ОСОБА_2 надати докази на підтвердження наявності права на звернення із касаційною скаргою у справі про банкрутство Боржника у розумінні ст. 107 ГПК України.

Визначених вимог суду касаційної інстанції заявниками касаційних скарг виконано не було.

Відповідно до положень п. 5 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач (у даному випадку заявник касаційної скарги) без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача (у даному випадку заявника касаційної скарги) не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, неявку представників Лозового Андрія Миколайовича та фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 у судове засідання, а також виходячи із системного аналізу визначених положень ГПК України (1798-12) , колегія суддів зазначає про невиконання вказаними особами вимог суду касаційної інстанції щодо обґрунтування права на звернення із касаційною скаргою у господарській справі, що перешкоджає розгляду скарг по суті, у зв'язку із чим суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційних скарг Лозового Андрія Миколайовича та фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 без розгляду.

Стосовно касаційних скарг ліквідатора та Боржника, заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги ліквідатора –арбітражного керуючого Родзинського А.А. та фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Заперечення скаржниками права АКІБ "УкрСиббанк" та ВАТ ВТБ Банк звертатися із апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції є необґрунтованим. Так, відповідно до внесених 29.12.2008 року змін та доповнень до положень п. 2 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 04-5/366 (v_366600-02) "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" право на звернення з апеляційною скаргою або апеляційним поданням (далі - апеляційна скарга) мають відповідно сторони зі справи і прокурор (стаття 91 ГПК). Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено законність та забезпечення, зокрема, апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З урахуванням наведеного ухвалення господарськими судами рішення про права і обов'язки особи, що не була залучена до участі у справі, є підставою для прийняття до розгляду апеляційної скарги такої особи на відповідне рішення (якщо скарга не підлягає поверненню згідно з приписами частини першої статті 97 ГПК).

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлений факт визначення Боржником в своїй заяві про порушення провадження у справі про банкрутство у якості кредиторів АКІБ "УкрСиббанк" та ВАТ ВТБ Банк, які в апеляційних скаргах також зазначили про наявність заборгованості Боржника перед ними, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції було правомірно здійснено апеляційне провадження за скаргами АКІБ "УкрСиббанк" та ВАТ ВТБ Банк на постанову суду першої інстанції.

Що ж стосується застосування норм матеріального права для прийняття оскаржуваної постанови та припинення провадження у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Судом апеляційної інстанції на підставі наявних у справі доказів встановлено, що визначена Боржником в заяві про порушення провадження у справі про банкрутство кредиторська заборгованість перед банківськими установами, у тому числі перед, АКІБ "УкрСиббанк" та ВАТ ВТБ Банк, виникла у нього, не як у суб'єкта підприємницької діяльності, а як у фізичної особи, оскільки відповідні кредитні договори ОСОБА_1. укладав як фізична особа, а не як суб'єкт підприємницької діяльності. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на порядок визнання фізичної особи –суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, передбачений положеннями Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) та Законом про банкрутство (2343-12) .

Так, норми ст. 53 Цивільного кодексу України визначають, що фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом .

Такий порядок передбачений, зокрема, ст.ст. 47, 48 Закону про банкрутство.

Згідно ч. 2 ст. 47 Закону про банкрутство заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця може бути подана в господарський суд громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Стаття 1 Закону про банкрутство визначає, що боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Із викладених норм діючого законодавства про банкрутство вбачається, що справа про банкрутство може бути порушена лише відносно суб'єкта підприємницької діяльності (у тому числі відносно фізичної особи, що має такий статус та зареєстрована у встановленому законом порядку). При цьому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство –підстави для порушення справи про банкрутство, - однією із умов порушення та здійснення провадження у справі є наявність у такого боржника, саме як у суб'єкта підприємницької діяльності, в обов'язковому порядку незадоволених протягом визначеного в Законі про банкрутство (2343-12) строку грошових зобов'язань перед кредиторами. Тобто вимоги кредиторів, що покладаються в основу кредиторських вимог в заяві про порушення справи про банкрутство боржника-фізичної особи, мають бути пов'язані із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

Отже, дійшовши висновку про безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство Підприємця у зв'язку із відсутністю належних доказів на підтвердження наявності у нього, як у суб'єкта підприємницької діяльності, заборгованості перед визначеними Боржником кредиторами, судом апеляційної інстанції були вірно проаналізовані обставини справи та застосовані відповідні норми діючого законодавства.

Що ж до дотримання норм Закону про банкрутство (2343-12) стосовно необхідної наявності безспірних кредиторських вимог до Боржника, на які, зокрема, послався суд апеляційної інстанції в своїй постанові, суд касаційної інстанції не погоджується з цим висновком, оскільки спеціальні норми ч. 5 ст. 7, ст.ст. 47, 48 Закону про банкрутство не містять положень щодо обов'язкової безспірності вимог у тому випадку, коли громадянин-підприємець, який є боржником, сам подає заяву про порушення справи про банкрутство. Такі вимоги можуть мати місце тоді, коли заява про порушення справи про банкрутство громадянина підприємця подається його кредитором. Ці два випадки передбачені ч. 2 ст. 47 Закону про банкрутство, а вимоги до кредитора щодо безспірності –положеннями ч. 3 ст. 6 згаданого закону. У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини оскаржуваної постанови обґрунтування та висновок про обов'язковість доказування безспірності кредиторських вимог до Підприємця.

За таких обставин доводи касаційних скарг ліквідатора –арбітражного керуючого Родзинського А.А. та фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, за визначеним вище виключенням із мотивувальної частини, підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 53 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 7, 47, 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та п. 5 ст. 81, ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -