ФОП Рагозіна О.В. звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до ЗАТ "АСК "ІНГО Україна" про стягнення 4339,65 грн. страхової суми та 663,43 грн. пені, посилаючись на статті 216, 218 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.04.2007 р. між сторонами у справі було укладено договір страхування майна № 610526701, зокрема, автомобіля ВАЗ 21099, 2005 р.в. державний номерний знак АЕ 3425 АТ, страхова вартість якого 25000,00 грн., до керування якого, згідно умов договору допущено всіх осіб, які керують ним на законних підставах.

27.10.2007 р. між ФОП Рагозіною О.В. та Булавець І.М. було укладено договір прокату № 971 автомобіля ВАЗ 21099, 2005 р.в. державний номерний знак АЕ 3425 АТ.

30.10.2007 р. сталося ДТП за участю належного позивачу автомобіля, про що згідно із умовами пункту 8.1 договору страхування, позивач повідомила відповідача та органи ДАІ.

Проте, 17.01.2008 р. позивачем була отримана відмова у виплаті страхового відшкодування, з посиланням на порушення позивачем при укладенні договору прокату статті 799 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення договору.

Претензія позивача від 25.03.2008 р. відповідачем залишена без задоволення.

У запереченнях на позов ЗАТ "АСК "ІНГО Україна" просило відмовити у його задоволенні вказуючи, зокрема, на те, що договір № 971 від 27.10.2007 р., укладений між ФОП Рагозіною О.В. та Булавець І.М. є договором найму транспортного засобу, який нотаріально не посвідчений, а тому, в силу статті 220 Цивільного кодексу України є нікчемним. А відповідно до пункту 9.2 договору страхування від 16.04.2007 р. страховик має право цілком або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник чи його представник подав документи оформлені з порушенням дійсних норм.

Рішенням господарського суду м. Києва від 12.01.2009 р. (суддя Усатенко І.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначав, що на звернення позивача із заявою на виплату страхового відшкодування, відповідач листом від 14.01.2008 р. відмовив у виплаті на підставі пункту 9.2 договору страхування, зокрема, зазначивши про подання страховиком документів, оформлених з порушенням дійсних норм, так як наданий позивачем договір прокату транспортного засобу № 971 від 27.10.2007 р. за участю фізичної особи не був засвідчений нотаріально, як того вимагає стаття 799 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що незалежно від того, що транспортні засоби відносяться до рухомих речей, при переданні їх в найм (оренду) сторони мають дотримуватися правил, встановлених параграфом 5 Глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) .

Договір № 971 від 27.10.2007 р., укладений між ФОП Рагозіною О.В. та Булавець І.М. нотаріально не посвідчений, а тому він є неукладеним і не створював для сторін прав та обов'язків на момент скоєння ДТП та подання позивачем документів на виплату страхового відшкодування, а тому не міг підтверджувати факт правомірності володіння Булавцем І.М, транспортним засобом, який був об'єктом страхування та керування ним, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо правомірності відмови відповідача у виплаті позивачу страхового відшкодування.

За апеляційною скаргою ФОП Рагозіної О.В. Київський апеляційний господарський суд (судді: Смірнова Л.Г., Алданова С.О., Коротун О.М.), переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 12.01.2009 р. в апеляційному порядку, постановою від 03.03.2009 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ФОП Рагозіна О.В. подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 787- 791, 798, 799, 640 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України, а також неповним дослідження матеріалів та обставин справи.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, 16.04.2007 р. між ФОП Рагозіною О.В. та ЗАТ "АСК "ІНГО Україна" було укладено договір страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів № 610526701, відповідно до умов якого об’єктом страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, згідно додатку № 1 від 16.04.2007 р., у тому числі, автомобіля ВАЗ 21099, реєстраційний номер АЕ 3425 АТ.

Згідно пункту 1 договору відшкодування з страхового випадку визначається в межах страхової суми з урахуванням франшизи при пошкодженні, повній загибелі транспортного засобу внаслідок страхових випадків: дорожньо-транспортної пригоди; пожежі; стихійного лиха; протиправних дій третіх осіб; угону.

Допущені до керування об’єктом страхування за умовами договору є всі особи на законних підставах.

27.10.2007 р. між ФОП Рагозіною О.В. та Бувалцем І. М. було укладено договір прокату транспортного засобу № 971 від 27.10.2007 р. на строк, передбачений умовами договору, який змінювався, згідно додаткових угод до договору № 971.

Як вбачається з довідки відділення ДАІ Жовтневого району м. Кривий Ріг Дніпропетровської області 30.10.2007 р. на вул. Електрозаводській у м. Кривий Ріг сталась дорожньо-транспортна пригода за участю об’єкта страхування - автомобіля ВАЗ 21099.

Постановою Жовтневого районного суду м. Кривий Ріг від 30.11.2007 р. встановлено, що Бувалець Іван Михайлович, керуючи застрахованим автомобілем, не дотримав безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з іншим автомобілем, внаслідок чого застрахований автомобіль отримав механічні пошкодження.

Вартість ремонту застрахованого автомобіля відповідно до рахунку № 72 від 01.11.2007 р. складає 6 598,00 грн.

ФОП Рагозіна О.М. звернулась до ЗАТ "АСК "ІНГО Україна" з заявою на виплату страхового відшкодування.

Листом № 51 від 14.01.2008 р. ЗАТ "АСК "ІНГО Україна" відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі пункту 9.2. договору, відповідно до якого страховик має право повністю або частково відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник чи його представник не виконав обов’язків, передбачених умовами Правил страхування та чинного законодавства України або не подав документи, які необхідні для прийняття рішення щодо сплати страхового відшкодування, чи подав документи, оформлені з порушенням дійсних норм (відсутній номер, печатка чи дата, наявність виправлень) та такі, що містять недостовірну інформацію.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ФОП Рагозіної О.М. про стягнення з ЗАТ "АСК "ІНГО Україна" 4339,65 грн. страхової суми, 663,43 грн. пені, з огляду на неправомірну відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона, страховик, зобов’язується у разі настання певної події, страхового випадку, виплатити другій стороні, страхувальникові, або іншій особі, визначеній у договорі, страхову виплату, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Пунктом 3 частини 1 статті 988 вказаного Кодексу зобов’язано страховика у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Статтею 990 Цивільного кодексу України унормовано, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта, аварійного сертифіката.

Відповідно до приписів статті 991 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про страхування" рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач листом відмовив позивачеві у виплаті страхового відшкодування, зокрема, через відсутність доказу правомірного володіння Бувалець І.М. транспортним засобом та керування ним під час ДТП.

Згідно статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Під час розгляду справ, судами було встановлено, що за своєю правовою природою договір № 971 від 27.10.2007 р., укладений між ФОП Рагозіною О.В. та Бувалцем І. М. є різновидом договору найму транспортного засобу, який регулюється параграфом 5 глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) , а не договором прокату рухомої речі, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб.

Статтею 799 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Договір найму за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, незалежно від того, на стороні кого фізична особа виступає –наймодавець чи наймач.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що договір № 971 від 27.10.2007 р., укладений між позивачем та Бувалцем І. М. нотаріально не посвідчений.

Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Частиною 2 статті 215 вказаного Кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, нікчемний правочин не є юридичним фактом цивільного права, він не породжує будь-яких прав та обов'язків.

Враховуючи те, що укладений між позивачем та фізичною особою –Бувалцем І.М. договір прокату транспортного засобу є нікчемним, тобто таким, що не породжує для його сторін прав та обов'язків, зокрема, права Бувалця І.М. на керування транспортним засобом, який належить позивачеві, колегія суддів вважає обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виплати позивачеві спірної суми страхового відшкодування.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення судового провадження обставини справи, на підставі оцінених судами першої та апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів за приписами статей 42 –43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства та встановленим під час розгляду справи обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-5, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду м. Києва від 12.01.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 р. у справі № 29/556 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.