за позовом державного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних прав" Міністерства освіти і науки України, м. Київ (далі –Підприємство)

до Компанії

про стягнення 30 810 грн. авторської винагороди.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –Коновалова А.В.,

відповідача –Казмірука В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2005 (суддя Палій В.В.) у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на статті 15, 20, 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі –Закон), статтю 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий, судді Капацин Н.В. і Студенець В.І.): зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано; позов задоволено повністю; з Компанії стягнуто на користь Підприємства 30 810 грн. компенсації і суму судових витрат зі справи. У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням на положення статей 15, 50, 52 Закону виходив з правомірності та обґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Компанія просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, стягнувши з Підприємства суму судових витрат. Скаргу з посиланням на статтю 20 Закону, статті 33, 34, 36, 42, 43, 105 ГПК України мотивовано порушенням та неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та невідповідність матеріалам справи, і просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

За результатами перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- згідно з договорами від 13.05.2003 № 16, від 16.09.2003 № 24 з Національним академічним театром російської драми ім. Лесі Українки Компанії надано приміщення для показу театральної вистави "Сеньйор з вищого світу"; вистави відбулися з 26.07 по 30.07.2003 і 24 та 25.11.2003;

- за договорами від 05.09.2003 № 39 і від 22.11.2003 № 2 з Національним академічним драматичним театром ім. І. Франка вистави відбулися 29 –30.10.2003, 12 –13.01.2004;

- за договором від 14.09.2003 з Рівненським обласним українським музично-драматичним театром вистава відбулася 14.09.2003;

- за договором від 27.08.2003 з Волинським обласним музично-драматичним театром ім. Т.Г. Шевченка вистава відбулася 15.09.2003;

- за твердженням позивача, при проведенні вистав Компанією використано український переклад комедії "Сеньйор з вищого світу" автора Гримича В.Г. (який передав майнові права на використання твору Підприємству за договором від 21.06.2002 № 16510) без згоди Підприємства і без виплати авторської винагороди;

- на підтвердження використання зазначеного перекладу Підприємство посилалося на копію афіши; ця копія не засвідчена належним чином, а оригінал суду не подавався; крім того, посилання в афіші на переклад Гримича В.Г. не підтверджує використання саме цього перекладу у зазначених Підприємством 13 виставах, так само як і подана Підприємством заява про реєстрацію права на твір.

Судом апеляційної інстанції у справі було призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Як зазначено в оскаржуваній постанові, на вирішення експерта було поставлено два питання:

1) чи є текст українського перекладу сценарію вистави "Сеньйор з вищого світу" М. Гринишина за п’єсою Д. Скарначчі, Р. Тарапузі "Моя професія - сеньйор з вищого світу" повним або частковим відтворенням тексту українського перекладу театральної комедії "Сеньйор з вищого світу" В.Г. Гримича за п’єсою Д. Скарначчі, Р. Тарапузі "Моя професія - сеньйор з вищого світу"?

2) який з текстів українського перекладу сценарію вистави "Сеньйор з вищого світу" - М. Гринишина чи українського перекладу театральної комедії "Сеньйор з вищого світу" В.Г. Гримича - використано відповідачем під час вистави, аудіозапис якої залучений до справи як доказ?

За висновком експертизи від 28.02.2006 № 8332 текст українського перекладу сценарію вистави "Сеньйор з вищого світу", автором якого є М. Гринишин, є частковим відтворенням тексту українського перекладу театральної комедії "Моя професія –сеньйор з вищого світу", автором якого згідно з наданими на дослідження матеріалами є В.Г. Гримич.

Судом апеляційної інстанції, крім того, додатково встановлено, що:

- Гримич В.Г. є автором українського перекладу комедії "Моя професія –сеньйор з вищого світу"; цей твір ним зареєстровано, згідно з карткою реєстрації творів автора, 02.04.1982;

- матеріали справи не містять доказів надання Підприємством (якому автором передано виключне право на управління своїми майновими творами при їх використанні) згоди на використання Компанією згаданого твору;

- Підприємство вимагає стягнути з Компанії компенсацію в розмірі 10 мінімальних заробітних плат за кожне використання твору, що складає загалом 30 810 грн.

Стаття 15 Закону відносить до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону перекладачам належить авторське право на здійснений ними переклад.

Водночас частиною другою цієї статті визначено, що авторське право, зокрема, перекладачів не перешкоджає іншим особам здійснювати свої переклади і переробки тих самих творів.

Суд апеляційної інстанції у повторному розгляді даної справи наведених норм статті 20 Закону не застосував, хоча вони підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що перед експертом апеляційною інстанцією було поставлено два питання, а відповідь у висновку № 8328 надано лише на одне з них (1-е), оскільки відповідь на 2-е в постанові не відображено.

Слід відзначити також, що з урахуванням характеру творів, які досліджувалися експертизою і обидва з яких є похідними від одного й того ж іншого твору, тобто можуть збігатися за певними параметрами, сформульоване судом апеляційної інстанції 1-е питання, яке поставлене ним перед експертом, не узгоджується з пунктом 145 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (z0705-98) (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 № 144/5 (z0061-05) ). Водночас це 1-е питання у тому вигляді, в якому його сформульовано судом, є питанням правовим, і відтак мало вирішуватися самим судом, а не ставитися ним перед експертом.

Судом апеляційної інстанції всупереч вимогам пункту 7 частини другої статті 105 ГПК України не зазначено, в зв’язку з чим ним не прийнято від відповідача подані останнім письмові докази, як-от сценарій вистави "Сеньйор з вищого світу" М. Гринишина, письмові підтвердження використання під час згаданих вистав перекладу М. Гринишина.

Незастосування апеляційною інстанцією у розгляді даної справи приписів статті 20 Закону, неповнота дослідження та оцінки нею доказів у справі стали наслідком неповного з’ясування обставин, пов’язаних з тим, чи використовувалося при написанні М. Гринишиним сценарію до комедії "Сеньйор з вищого світу" на основі п’єси "Моя професія –сеньйор з вищого світу" здійснений В.Г. Гримичем переклад названої п’єси.

Не з’ясувавши належним чином обставин, що складають фактично-доказову основу даної справи, суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України бере до уваги, що згадані порушення та неправильне застосування законодавства допущені саме судом апеляційної інстанції, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України, справу ж слід передати на новий розгляд до суду відповідної інстанції.