Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Самусенко С.С.,

розглянувши касаційне подання першого заступника прокурора Закарпатської області на рішення господарського суду Закарпатської області від 10.04.2008р.

у справі №15/31 господарського суду Закарпатської області

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс"

до відповідача Комунального підприємства

"Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода"

про визнання права власності

за участю представників:

ВАТ "Закарпатавтотранс" - не з’явилися;

КП "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" – не з’явилися;

ГПУ - не з’явилися

Відкрите акціонерне товариство "Закарпатавтотранс" звернулося до господарського суду Закарпатської області з позовом та просило суд визнати за ним право власності на самочинно збудоване приміщення розміром 61,3м2 за адресою: м. Ужгород, вул. Фединця, 61.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що він є землекористувачем земельної ділянки площею 0,273га, яка надана у постійне користування та знаходиться під будівлею автостанції, яка є власністю товариства з 1996р. При цьому, товариством самочинно добудовано до будівлі автостанції "Ужгород-2" приміщення розміром 61,3м2 (а.с.2-3).

Відповідач у справі – Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" відзиву на позов до прийняття рішення по суті заявлених вимог не надало.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 10.04.2008р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду першої інстанції за позивачем визнано право власності на самовільно побудоване приміщення площею 61,3м2 на території автостанції "Ужгород-2" по вул. Фединця, 61 у м. Ужгороді (а.с.46).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивачем на наданій йому в постійне користування земельній ділянці самочинно добудовано приміщення площею 61,3м2;

- відповідачем не заперечується факт перебування у користування позивача нерухомого майна –самовільно побудованого приміщення та права власності на нього.

Першим заступником прокурора Закарпатської області внесено касаційне подання в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради з посиланням на те, що відповідно до оскаржуваного рішення за позивачем визнано право власності на самочинне добудоване приміщення на земельній ділянці, яка є власністю територіальної громади м. Ужгорода, інтереси якої представляє Ужгородська міська рада. За вказаним поданням порушено касаційне провадження у даній справі відповідно до ухвали Вищого господарського суду України від 07.07.2009р. (а.с.93-94).

У касаційному поданні заявлені вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційного подання мотивовані порушенням норм процесуального та матеріального права (а.с.64-68).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційне подання таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є право власності на самочинно збудоване приміщення площею 61,3м2, яке знаходиться на території автостанції "Ужгород-2" за адресою: м. Ужгород, вул. Фединця, 61.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог та задовольняючи відповідні вимоги, суд першої інстанції не з’ясував чи може особа, яка залучена до участі у даній справі в якості відповідача, - КП "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" відповідати за заявленим позовом.

Так, судом не з’ясовано яким чином відповідач оспорює чи порушує право позивача, на захист якого ним подано позов. При цьому, у поданій позовній заяві також вказаних обставин, в порушення вимог п.5 ч.2 ст. 54 ГПК України, не зазначено.

Разом з тим, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення права позивача на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб’єктивного матеріального права, на захист якого подано позов. При цьому, у разі відсутності відповідних фактів порушення чи оспорення відповідачем відповідного права позивача, суд має відмовити у позові до цього відповідача.

Враховуючи відсутність у позовній заяви зазначення про обставини, які вказують на порушення або оспорення права власності позивача на зазначене майно, суд мав запропонувати позивачу уточнити підстави позову у цій частині або з’ясувати думку позивача щодо залучення до участі у справі належного відповідача.

Так, в силу ч.2 ст. 24 ГПК України, господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

В силу ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. При цьому, згідно ч. 3 цієї норми, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

При цьому, будівля вважається самочинним будівництвом, за змістом чч.1,2 ст. 376 ЦК України, у разі, якщо вона збудована або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил; особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В силу ч.3 цієї норми визначено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до чч.4,5 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Крім того, ч.7 цієї норми визначено, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Виходячи із положень вищевказаних норм, якими врегульовані спірні правовідносини, для встановлення особи, яка має відповідати за заявленим позовом, суду необхідно з’ясувати, хто є власником земельної ділянки на якій самочинно збудовано відповідне спірне приміщення і хто на відповідній території встановлює містобудівні умови, обмеження та правила відповідно до ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування".

При цьому, висновку про те, що позивач є землекористувачем земельної ділянки суд першої інстанції дійшов виходячи з того, що позивачу відведена земельна ділянка та видано державний акт на право постійного користування землею, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.9-13,36-40).

Між тим, відповідно до вказаного акта, у постійне користування надана земельна ділянка по вул. Перемоги, 102, однак, адреса самочинної будівлі зазначена у позові як Фединця. 61. Разом з тим, судом першої інстанції зазначені суперечності не усунуті шляхом витребування відповідних пояснень у сторін та документів (наприклад, які свідчать про зміну поштової адреси наданої позивачу у користування земельної ділянки, якщо відповідний факт мав місце тощо), чим порушені вимоги ст.ст.47, 38, 43 ГПК України (1798-12) .

Також для розгляду переданого на вирішення господарського суду спору у даній справі, за змістом ст. 375 ЦК України,необхідно було з’ясувати наступні обставини: чи була відведена для відповідної мети земельна ділянка; чи відмовлено позивачу у наданні дозволу на будівництво відповідного об’єкта чи затвердженні проекту побудови (добудови) відповідного приміщення; чи є порушення або відхилення від проекту істотними і чи не можуть вони порушувати права інших осіб.

Зазначені обставини судом першої інстанції, в порушення зазначених норм процесуального права, не з’ясовувались, у зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судом дана правильна оцінка спірним правовідносинам та вірно встановлено належність особи, яка залучена до участі у справі в якості відповідача, до спірних правовідносин.

Відповідні порушення, допущені судом першої інстанції, не можуть бути виправлене судом касаційної інстанції, враховуючи встановлені ст. ст. 111-7 ГПК України межі перегляду справи у касаційній інстанції.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

1. Касаційне подання першого заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.

2.Рішення господарського суду Закарпатської області від 10.04.2008р. у справі №15/31 скасувати.

3.Справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.