Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Барицька Т.Л. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський елеватор", м. Мелітополь (далі – Товариство)

на рішення господарського суду Запорізької області від 04.02.2009 та

постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21.04.2009

зі справи № 6/443/08

за позовом Товариства

до Запорізького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Запоріжжя (далі – територіальне відділення АМК)

про визнання недійсним рішення від 11.06.2008 № 14-рш та його скасування.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –не з’яв.,

відповідача –Димитрашка Д.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.02.2009 (суддя Місюра Л.С.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 21.04.2009 (колегія суддів у складі: Антонік С.Г. –головуючий, судді Коробка Н.Д. і Шевченко Т.М.), в позові відмовлено. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з необґрунтованості позовних вимог.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи, а позовні вимоги задовольнити. Скаргу з посиланням на положення статті 6 Конституції України, статті 12 Закону, статті 5 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" мотивовано невідповідністю рішення місцевого господарського суду нормам матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу територіальне відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, і просить залишити ці рішення без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 (v3-2-700-05) № 3.2-2005 також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України (1798-12) .

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з рішенням територіального відділення АМК від 11.06.2008 № 14-рш (далі –рішення № 14-рш):

визнано, що Товариство в період з серпня 2007 року по квітень 2008 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з переоформлення складських документів з часткою 100 відсотків у межах території, на якій розташовано зерновий склад;

дії Товариства щодо встановлення з серпня 2007 року по квітень 2008 року вартості послуги з переоформлення права власності на зерно в залежності від обсягу переоформлюваного зерна визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з переоформлення складських документів шляхом встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов значної конкуренції на ринку;

за вчинення зазначеного порушення на Товариство згідно з пунктом 2 статті 52 Закону накладено штраф у сумі 3 000 грн.;

Товариство зобов’язано у двомісячний строк з дня отримання цього рішення усунути порушення шляхом внесення змін до договору складського зберігання зерна на 2008-2009 роки;

- рішення № 14-рш мотивовано тим, що:

Товариство окрім основної діяльності –приймання, зберігання та первинної обробки зерна і насіння соняшнику, надає також додаткові послуги, зокрема, при продажу власниками зерна під час його зберігання на зерновому складі іншим юридичним особам здійснює переоформлення права власності на зерно без вивезення його з території зернового складу. Враховуючи, що новим власникам зерна економічно недоцільно звертатися по послуги із зберігання зерна до іншого елеватора (витрати на перевезення, відвантаження, приймання зерна значно перевищують витрати на переоформлення), Товариство протягом зазначеного періоду часу займає монопольне (домінуюче) становище на сегменті ринку зберігання зерна –ринку послуг з переоформлення складських документів з часткою 100% в межах території, на якій розташований зерновий склад;

вартість цієї послуги розрахована на підставі калькуляції витрат на переоформлення права власності зернових культур на 2007 рік і затверджена головою правління Товариства у розмірі 0, 67 грн. за переоформлення 1 т зерна. Водночас аналіз нормативно-правових актів, які регулюють діяльність суб’єктів господарювання на ринку зерна, свідчить, що при наданні такої послуги Товариство повинно здійснити певний перелік робіт, пов’язаний з переоформленням складських документів, який не залежить від обсягу зерна, що переоформлюється;

відтак дії Товариства по встановленню вартості відповідної послуги в залежності від обсягу переоформленого зерна є згаданим порушенням законодавства;

товарними межами ринку є послуга з переоформлення документів на зерно з одного власника на іншого;

територіальними (географічними) межами на ринку є межі території зернового складу (елеватора) Товариства, а часовими межами –2007-2008 маркетинговий рік;

зернові склади (елеватори) є єдиними суб’єктами господарювання, що надають послуги з переоформлення документів на зерно з одного власника на іншого в межах місць, визначених цими зерновими складами (елеваторами);

економічним бар’єром виходу споживачів з ринку відповідних послуг є додаткові витрати, пов’язані з відвантаженням зерна з зернового складу (елеватора) та його наступним передпродажем поза межами такого складу (елеватора);

у 2007-2008 роках Товариство було єдиним суб’єктом господарювання, який надавав послуги з переоформлення документів на зерно з одного власника на іншого в межах відповідної території;

- суму штрафу, накладеного на Товариство, визначено в межах, установлених Законом.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним рішенням № 14-рш.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Частиною першої статті 13 Закону встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Пунктом 1 частини другої статті 13 Закону передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

За приписами статті 1 Закону:

- економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

- монополізація - досягнення суб’єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища;

- ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

Згідно з пунктом 5.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (z0317-02) , товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Відповідно до пункту 6.1 цієї Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

Отже, для правильного застосування у спірних правовідносинах наведених норм, а відтак і для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення в даній справі важливе значення мають товарні та територіальні межі ринку, на якому позивач здійснює господарювання та на якому, за висновками територіального відділення АМК, Товариство вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому місцевий та апеляційний господарські суди, не вдаючись до самостійного визначення меж цього ринку (що є виключною компетенцією органів Антимонопольного комітету України), мали перевірити правильність відповідних висновків, викладених у Рішенні, оскільки це безпосередньо впливає на висновки суду щодо наявності або відсутності підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним (частина перша статті 59 Закону).

Проте попередні судові інстанції не встановили та належними доказами не перевірили фактичні обставини, пов'язані з правильністю визначення товарних і територіальних меж згаданого ринку, як не дослідили й фактичну можливість виходу на цей ринок інших суб’єктів господарювання (яка має існувати, якщо позивач не є суб’єктом природної монополії відповідно до Закону України "Про природні монополії" (1682-14) ).

Не встановивши, таким чином, обставини, які являють собою істотні складові предмета доказування в даній справі, названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв’язку з цим у Вищого господарського суду України відсутні підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями й норм матеріального права, зокрема, Закону.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Мелітопольський елеватор" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Запорізької області від 04.02.2009 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21.04.2009 зі справи № 6/443/08 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.