Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Прокурор міста Вінниці звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі виконавчого комітету Вінницької міської ради з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євростиль" ЛТД 31037,20грн. неустойки за користування об'єктом після закінчення дії договору за період з січня по липень 2008 року, посилаючись на статті 509, 525, 526, 785 Цивільного кодексу України.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що заборгованість орендаря по договору оренди відсутня, затягування прийому-здачі об'єкта сталося з вини орендодавця, нарахована позивачем до стягнення сума не є неустойкою як видом забезпечення зобовязання.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.12.2008р.(суддя Мельник П.А.) у задоволенні позову відмовлено; з позивача стягнуто 428,37грн. судових витрат в дохід державного бюджету України та 5000грн. витрат на оплату послуг адвоката на користь відповідача.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 21.04.2009р. (судді: Зарудяна Л.О. –головуючий, Вечірко І.О., Ляхевич А.А.) рішення місцевого господарського суду від 03.12.2008р. скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 31037,20грн. неустойки; стягнуто з відповідача в доход державного бюджету України 310,37грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції до Вищого господарського суду України звернувся відповідач з касаційною скаргою, в якій просить постанову від 21.04.2009р. скасувати та рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про невірне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки всупереч пункту 3 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині постанови судом не зазначено доводів, за якими відхилено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі; постанову винесено без розгляду заяви про відвід, про що відповідач направив телеграму від 15.04.2009р.

Також скаржник зазначає, що апеляційним судом не враховано приписи статті 614 Цивільного кодексу України та не враховано відсутність підстав для відповідальності з огляду на відсутність вини відповідача у несвоєчасній передачі орендованого приміщення; судом апеляційної інстанції не перевірено правильність нарахування неустойки, що повинна становити 23150,05грн. за період з січня по липень 2007 року без ПДВ.

Позивач не надав відзив на касаційну скаргу; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; встановивши відсутність порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, касаційна інстанція має право залишити по справі судові акти без змін.

Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що 10.03.2004р. сторонами було укладено договір оренди № 3-135, на виконання умов якого балансоутримувач –СЗОШ № 6 –передав відповідачу за актом приймання-передачі приміщення, що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 12, площею 227,04кв.м.; в подальшому договір переукладався щорічно на тих самих умовах.

07.03.2007р. сторонами переукладено договір оренди № 3-135 відповідно до умов якого орендодавець (позивач) передав орендарю (відповідачу) приміщення, що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 12, площею 227,04кв.м. та перебуває на балансі СЗОШ № 6; термін дії договору визначено з 07.03.2007р. по 07.03.2008р.

25.09.2007р. відповідач направив позивачу заяву № 43/07, в якій просив достроково припинити договір оренди в зв'язку з підвищенням орендної плати; за результатами розгляду даної заяви позивач прийняв рішення від 11.10.2007р. № 2473 про розірвання договору оренди майна за взаємною згодою сторін, про яке відповідач був повідомлений листом від 27.12.07р.

31.07.2008р. відповідач звернувся до позивача з заявою, в якій повідомив, що з 01.06.2008р. орендоване приміщення звільнено та ним не використовується, в зв'язку з чим просив не нараховувати орендну плату та прийняти приміщення за актом приймання-передачі; акт прийому передачі приміщення підписано сторонами 11.09.2008р.

Відмовляючи у стягненні суми неустойки, нарахованої за період з січня по липень 2008р. на підставі статті 785 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд зазначив, що хоча юридично договір оренди був припинений, між сторонами фактично добровільно продовжувалися орендні правовідносини, що підтверджується нарахуванням орендної плати позивачем та сплатою її відповідачем; заборгованості за оренду приміщення за час фактичного користування приміщенням у відповідача немає.

Натомість апеляційний господарський суд вказав, що у листі позивача від 27.12.2007р. міститься вимога відповідачу передати приміщення по акту прийому-передачі у 5-денний термін, обов'язок повернути приміщення після припинення дії договору оренди міститься також у частині 1 статті 785 Цивільного кодексу України; натомість відповідач не виконав вимогу орендодавця та приписи чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 03.03.2008р. у справі № 14/10-08, що набуло чинності у встановленому порядку, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євростиль" ЛТД звільнити приміщення, яке знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Червоноармійська, 12, та передати його позивачу.

Відповідач не повернув приміщення після прийняття судового рішення, приміщення знаходилося в фактичному користуванні відповідача.

Визнаючи правомірним нарахування неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України за користування об'єктом оренди після припинення договору оренди, апеляційний господарський суд вказав, що матеріалами справи підтверджено бажання позивача звільнити приміщення та невиконання своїх зобов'язань відповідачем; відповідальність у вигляді неустойки за відповідне порушення передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Судова колегія погоджується з висновками апеляційного господарського суду за таких підстав.

Порядок, підстави та наслідки припинення договору оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) та спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (із змінами та доповненнями).

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України договір оренди може бути достроково розірвано за згодою сторін, що припиняє його.

За статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України умовою застосування до боржника цивільно-правової відповідальності є наявність його вини (якщо інше не встановлено законом або договором).

При цьому слід мати на увазі, що вина боржника у неналежному виконанні зобовязання презюмується, а зворотне має бути доведено боржником належними та допустимими доказами.

Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів, що доводять відсутність вини відповідача у несвоєчасній передачі об'єкту оренди після припинення дії договору оренди за згодою сторін; касаційна скарга не містить посилання на будь-які докази в спростування вини відповідача, що містяться у матеріалах справи, натомість не були досліджені апеляційним господарським судом.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, апеляційний господарський суд правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України; доводи касаційної скарги не враховують принцип розподілу обов'язку доказування кожною зі сторін спору.

Також судова колегія зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо розміру стягнутої неустойки, оскільки неустойку стягнуто за період з січня по липень 2008 року, а наданий у касаційну інстанцію контррозрахунок стосується 2007 року.

Розглянувши доводи касаційної скарги про допущені процесуальні порушення, касаційна інстанція відзначає, що:

- підставою зупинення провадження у справі на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України з огляду на є взаємна пов'язаність справ, що розглядаються, а також неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом через неможливість встановлення істотних обставин справи самостійно у даній справі; вказані обставини повинні бути відображені у клопотання сторони про зупинення провадження.

Клопотання скаржника про зупинення провадження не містить посилання на вказані вище підстави для зупинення провадження у справі, через що вмотивовано відхилено апеляційним господарським судом, як безпідставне.

- за статтею 20 Господарського процесуального кодексу України суддя не може брати участь у справі при наявності підстав для відводу чи самовідводу; відвід судді має бути мотивованим та заявленим у письмовій формі до початку вирішення спору (крім випадків, коли про підставу відводу сторони дізналися після початку розгляду справи по суті.

Таким чином, саме по собі повідомлення про наступну заяву про відвід не відповідає процесуальній формі вчинення відводу відповідно до вказаної вище норми та не може розглядатися, як підстава для унеможливлення розгляду суддями справи по суті.

З наданої скаржником заяви про відвід колегії суддів вбачається, що дана заява надійшла до апеляційного господарського суду 21.04.2009р. о 12год 40хв., в той час, коли судове засідання було розпочате 21.04.09р. о 12год.07хв. та закінчено 21.04.09р. о 12год.18хв.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив докази, подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами та дійшов законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду справи в апеляційній інстанції.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги є помилковими та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, переоцінці обставин справи, встановлених апеляційним господарським судом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального права; підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Євростиль" ЛТД залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 21.04.2009р. у справі № 2/153-08 Господарського суду Вінницької області залишити без змін.