Сільськогосподарський виробничий кооператив "Зоря" звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техна" 36224,85грн., в тому числі 35498,63грн. заборгованості по орендній платі за період з жовтня 2006р. по березень 2008р. та 726,22грн. відсотків річних на прострочену суму.

Позовні вимоги вмотивовано порушенням відповідачем договірних зобов'язань за договором оренди, наслідки чого передбачено статтями 173, 193, 216- 218 Господарського кодексу України, статтями 11, 13, 14, 525, 526, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що позивач не довів права власності на майно, яке є предметом договору оренди, з огляду на відсутність у нього належних правовстановлюючих документів; договір оренди є нікчемним за недодержанням вимоги законодавства про вчинення його в нотаріальному порядку та подальшої реєстрації, а відтак не створює жодних правових наслідків; позивачем пропущено скорочений строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.12.2008р. (суддя Карпечкін Т.П.) позов задоволено повністю; з відповідача стягнуто на користь позивача 35498,63грн. заборгованості по орендній платі за період з жовтня 2006р. по березень 2008р. та 726,22грн. відсотків річних, а також 480,24грн. судових витрат.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.03.2009р. (судді: Тарасенко К.В. –головуючий, Мостова Г.І., Шкурдова Л.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості. Доводи апеляційної скарги щодо приналежності вказаного майна відхилено, як такі, що не є предметом розгляду в даному спорі.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у даній справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення статей 43, 84 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами попередніх інстанцій не були перевірені доводи відповідача щодо відсутності у позивача зареєстрованого відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України права власності на передане в оренду майно, недійсності зазначеного договору оренди згідно частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України з огляду на недодержання вимог про нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору оренди, пропуск позовної давності за вимогами про стягнення неустойки.

Також скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду не підписано суддею, що прийняв рішення.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, усно заперечив проти її доводів, пославшись на законність та обґрунтованість судових рішень.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; встановивши відсутність порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, касаційна інстанція має право залишити по справі судові акти без змін.

Як встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанцій, та вбачається з матеріалів справи, Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Зоря" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техна" (орендар) був укладений договір оренди від 10.08.2004р., відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння та користування нежитлове приміщення загальною площею 770кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Салівонки, з метою використання у власних господарських цілях.

Термін договору складає 6 місяців з моменту прийняття об'єкта, що орендується, за актом здачі-приймання; якщо жодна сторона в термін один місяць до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір автоматично пролонгується терміном на 6 місяців.

Пунктами 5.1 та 5.2 договору передбачено, що орендна плата за весь об'єкт складає 1540грн. та сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 5-го числа місяця, наступного за поточним. 06.10.2005р. сторони підписали додаткову угоду до договору оренди, якою визначили орендну плату за весь об'єкт в розмірі 2336,78грн.

Судами досліджено, що позивач відповідно до акту прийому-передачі від 16.08.2004р. передав, а відповідач прийняв в оренду вищевказане нежитлове приміщення; виконання позивачем зобов'язань за договором оренди підтверджується актами здачі-прийняття робіт.

Судами встановлено, що у порушення умов договору відповідач сплачував орендну плату несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість з орендної плати в розмірі 35498,63грн. за період з жовтня 2006р. по березень 2008р.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем договірних зобов'язань всупереч вимогам статті 193 Господарського кодексу, статей 526, 629 Цивільного кодексу України, наслідки чого визначено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 даного Кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 зазначеного кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

З матеріалів справи вбачається, а скаржником не спростовано, що суди належно встановили істотні обставини у даній справі, визначивши правову природу відносин, що існували між сторонами, підстави, зміст взаємних зобов'язань сторін, порядок та ступінь їх виконання, та обґрунтовано задовольнили позов.

Суд апеляційної інстанції відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої відповідачем апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини, на які посилався відповідач в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства.

Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Доводи ж касаційної скарги не може бути прийнято до уваги, оскільки вони жодним чином не пов'язані з фактичними обставинами справи, встановленими судами, та прямо суперечать матеріалам справи, змісту судових рішень, нормам матеріального права, на які посилається сам скаржник, не стосуються обставин справи, що є істотними у даному спорі.

Так, всупереч твердженням скаржника, судові рішення не містять жодних висновків про стягнення з відповідача пені; посилання скаржника на частину 2 статті 793 та частину 1 статті 794 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) не стосуються узгодженого сторонами та встановленого судами строку дії даного договору оренди; положення статей Цивільного кодексу України (435-15) про момент виникнення права власності на нерухоме майно не мають зворотної дії у часі (щодо виникнення права власності на майно до 01.01.2004р.); право власності на орендоване майно не є предметом спору у даній справі, а вимога про недійсність договору оренди скаржником не заявлялась; рішення місцевого господарського суду підписано суддею, що прийняв рішення.

Відповідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для скасування зазначеної постанови колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техна" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 31.03.2009 року у справі № 35/395 Господарського суду Київської області та рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2008 року залишити без змін.