Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М, Самусенко С.С., за участю представників сторін Л. Чигріної, О. Воронкової (дов. від 11.06.08), Ю. Лонської (дов. від 1.09.08), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Донецької області від 7 жовтня 2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2008 року у справі № 20/84 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комерційний центр "Оптима ЛТД" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 104 174 грн. 34 коп. та за зустрічним позовом про стягнення 10 695 грн. і розірвання договору,

У березні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий комерційний центр "Оптима ЛТД" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 104 174 грн. 34 коп. з підстав нікчемності договору оренди від 1 липня 2005 року (з урахуванням зміни підстав позовних вимог).

Відповідач подав зустрічний позов про розірвання договору оренди та стягнення суми боргу - 21 152 грн. з підстав неналежного виконання зобов’язання (з урахуванням уточнених вимог зустрічної позовної заяви).

Рішенням господарського суду Донецької області від 7 жовтня 2009 року (судді О. Донець, Н. Ломовцева, М. Мальцев), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2008 року, первісний позов задоволено; також суд забезпечив позов, наклавши арешт в межах стягуваних сум на належне суб’єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_1 майно, а саме - комплекс перепродажного огляду автомобілів, розташований у АДРЕСА_1; у задоволенні зустрічного позові відмовлено.

Фізична особа-підприємець Л. Чигріна просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарським судом статей 1-4, 55, 58, 128, 173-175, 193 202, 207, 208 Господарського кодексу України (436-15) , статей 9, 51, 215, 216, 220 Цивільного кодексу України та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов та скасувати заходи до забезпечення первісного позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничий комерційний центр "Оптима ЛТД" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що 1 липня 2005 року сторони уклали договір № 11-М (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач надає позивачеві послуги автостоянки, загальною площею на 50 машиномісць, яка розташована за адресою: м. Маріуполь, вул. Макара Мазая, 1; загальна вартість послуг складає 3 000 грн. на місяць; строк дії договору - до 31 грудня 2009 року.

Факт передачі товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничий комерційний центр "Оптима ЛТД" автостоянки оформлено актом приймання-передачі від 1 липня 2005 року, у тексті якого перелічено майно, що передається - естакада, огорожа, ворота, ґрунтове покриття.

З липня 2005 року по грудень 2007 року товариство перерахувало підприємцю вартість послуг у сумі 104 174 грн. 34 коп.

Господарські суди дійшли правомірного висновку про те, що за своєю правовою природою спірний договір є договором оренди частини капітальної споруди.

Під капітальною спорудою слід розуміти штучно створений на земельній ділянці об’єкт, який пов’язаний із земельною ділянкою, використовується за цільовим призначенням та переміщення якого є неможливим без знецінення та зміни його призначення.

За своїм правовим режимом споруди, які є об’єктами орендних правовідносин, кваліфікуються як об’єкти нерухомості (стаття 181 Цивільного кодексу України).

За правилами статей 793 і 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі; договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

За таких обставин господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірний договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Проте, нотаріальне посвідчення спірного договору та його реєстрація у встановленому законом порядку не здійснювались.

Статтею 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з приписами статей 215 і 216 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки спірний договір є нікчемним, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин правових наслідків недійсності правочину.

Водночас, вирішивши питання про повернення товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничий комерційний центр "Оптима ЛТД" грошових коштів, сплачених за користування майном - 104 174 грн. 34 коп., господарські суди не вирішили питання щодо правових наслідків недійсності правочину стосовно іншої сторони - підприємця Л. Чигріної.

Здійснюючи розподіл судових витрат, господарські суди не врахували той факт, що спір виник внаслідок неправильних дій обох сторін.

Неправильне застосування до спірних правовідносин статті 216 Цивільного кодексу України зумовлює скасування рішення та постанови в даній справі та її передачу на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 7 жовтня 2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2008 року у справі № 20/84 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.