Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2009 (суддя Пархоменко Н.В.), позов задоволено –на підставі ст.ст. 525, 526 та ч.2 ст. 625 ЦК України, ч.6 ст. 232 ГК України постановлено стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Максим" на користь ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія" 836 990 грн. заборгованості за договором поставки від 02.10.2007 №02/10/07, 251097 грн. штрафу та 91840,21 грн. пені за прострочення оплати товару, 15% річних у сумі 86443,23 грн., нарахованих на суму основного боргу. В решті позовних вимог (про стягнення 167398 грн. збитків) відмовлено у зв'язку з їх необгрунтованістю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 (судді: Чоха Л.В., Тищик І.В., Чимбар Л.О.) рішення змінено шляхом відмови у стягненні 251097 грн. штрафу та зменшення на підставі п.3 ст. 83 ГПК України та ч.1 ст. 233 ГК України суми пені, яка підлягає до стягнення, до 20000 грн.

ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, первісне рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст. 525, 526, 549- 551 ЦК України, ст.ст. 193, 231, 239 ГК України та ст. 101 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що апеляційний суд нормативно не обґрунтував зменшення пені певними обставинами чи документами, якими підтверджуються причини для зменшення суми пені.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (позовні вимоги про стягнення пені та штрафу) фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення про часткове задоволення позову шляхом зменшення розміру стягуваної пені та відмови у стягненні штрафу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

Пунктом 10.4 договору поставки від 02.10.2007 №02/10/07 сторони встановили, що у випадку невиконання покупцем зобов’язань по оплаті товару, покупець зобов’язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, штраф, який складає 30% від суми боргу та15% річних від суми боргу (прострочення).

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України - штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996р. (543/96-ВР) передбачено, що розмір пені за прострочку платежу обмежений подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Статтею 1 цього Закону, який є спеціальною нормою в цих правовідносинах, передбачено для платників грошових коштів за прострочку платежу єдиний вид відповідальності - пеню.

Згідно з вищевикладеним, застосування відповідальності за прострочку виконання грошового зобов’язання у вигляді пені та штрафу одночасно суперечить статті 231 Господарського кодексу України та вказаному Закону.

Крім того, згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності, у зв’язку з чим суд не погоджується з висновками попередньої судової інстанції у даній частині і знаходить підстави для часткового задоволення апеляційної скарги. З огляду на зазначене, рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у сумі 251097 грн. суперечить приписам наведених норм та підлягає скасуванню у цій частині.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 91840,21 грн. і відмовляючи в клопотанні про зменшення штрафних санкцій, суд першої інстанції виходив з того, що вказані відповідачем обставини не є підставою для задоволення клопотання.

Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення належної для стягнення з боржника суми пені відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

За частиною першою статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити штрафні санкції, взявши до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником, майновий стан сторін, що беруть участь у зобов’язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Апеляційний суд прийняв до уваги майновий стан відповідача, а саме, що він є виробником сільськогосподарської продукції і результати його праці залежать від нерегульованих ним обставин: природних і погодних умов. В зв’язку з низькою врожайністю сільськогосподарських культур відповідач не зміг погасити заборгованість перед Промінвестбанком у сумі 3500000 грн., що також перешкоджало йому своєчасно сплатити заборгованість позивачеві. На даний час виконання весняно-польових робіт потребує вкладення значних коштів. Позивач не навів доказів отримання значних збитків в результаті непогашення відповідачем заборгованості.

Вказані обставини визнано апеляційною інстанцією підставами для зменшення суми пені до 20000 грн.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Тобто пеня та штраф є різновидами неустойки, як юридичної відповідальності, чим спростовуються твердження скаржника про те, що неустойка, штраф та пеня є окремими видами штрафних санкцій.

Заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідача 251097 грн. штрафу за прострочення оплати товару та 91840,21 грн. пені за прострочення оплати товару переконливо свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідача) подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне і те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ч.1 ст. 61 Конституції України та ч.3 ст. 509 ЦК України, згідно яких ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За таких обставин колегія не приймає до уваги посилання скаржника на положення ст.ст. 193, 231 ГК України та п.10.4 договору в обгрунтування покладання на відповідача додаткової відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 30% від суми боргу.

Безпредметним також вважається посилання позивача в обґрунтування своїх заперечень на ст. 239 ГК України, якою врегульовано види адміністративно-господарських санкцій.

Водночас касаційна інстанція відхиляє заперечення позивача, які зводяться до посилань на недоведеність встановлених апеляційним судом обставин (тяжкий майновий стан відповідача, обумовлений низькою врожайністю сільськогосподарських культур та значною заборгованістю перед Промінвестбанком), що в розрізі положень п.3 ст. 83 ГПК України визначені судом підставою для виняткового зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача.

Адже, по-перше, згідно імперативних приписів ч.2 ст. 111 ГПК України у касаційній інстанції не допускаються посилання на недоведеність обставин справи. По-друге, виходячи зі змісту п.3 ст. 83 та ст. 99 ГПК України зменшення у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, є правом суду апеляційної інстанції, а касаційна інстанція в межах перегляду справи в касаційному порядку (ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України) не вправі оцінювати правомірність вищевказаних дій апеляційного суду та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 у справі №20/221-08 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Українська Аграрна Лізингова Компанія" –без задоволення.