У листопаді 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Протеін, технології, інгредієнти" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "М'ясний Альянс" про стягнення 152 060, 85 грн. заборгованості, у тому числі: 115570, 20 грн. основного боргу, 13978,21 грн. інфляційних втрат та 22512,44 грн. 30% річних, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов’язань по своєчасній оплаті товару за договором поставки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2009 року, позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 115570, 20 грн. основного боргу, 9361,19 грн. інфляційних втрат, 21657,54 грн. 30% річних та судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2009 року скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 202, 207, 237, 241 ЦК України, не застосовано ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України, у зв’язку з чим суди дійшли невірних висновків про існування у відповідача зобов’язань оплатити товар, поставлений у позадоговірному порядку.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.10.2007 року позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір № 01-10 пк/2007

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов’язується поставити та передати у власність покупця товар: інгредієнти харчові, фарш м’ясний, а покупець зобов’язується прийняти товар та здійснити оплату на умовах договору. Умовами укладеного договору сторони погодили, що вартість та асортимент товару зазначається у накладних по кожній окремій партії, які формуються окремо на кожну партію товару на підставі письмової заявки покупця та є невід’ємною частиною Договору. При цьому, загальна вартість договору визначається сумою всіх накладних згідно п.1.4 Договору.

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили порядок розрахунків за поставлений товар, у якому передбачили відстрочення платежу на 21 календарний день з моменту переходу права власності на товар від продавця покупцю. Оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів згідно накладної на розрахунковий рахунок або внесенням готівки в касу продавця.

Розглядаючи надані сторонами господарського спору докази, суди обох інстанцій встановили, що позивач виконав умови Договору належним чином, поставив відповідачу товар на загальну суму 256548,20 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 02.10.2007 року по 13.03.2008 року.

В свою чергу, відповідачем у встановлені Договором строки не було виконано зобов’язання у повному обсязі з оплати переданого йому товару за видатковими накладними, у зв’язку з чим у останнього виникла заборгованість у сумі 115570,20 грн.

В подальшому сторонами було складено та підписано Акт звірки розрахунків станом на 10.10.2008р. на підтвердження заборгованості у сумі 115570,20 грн. відповідача перед позивачем в рамках дії Договору.

З метою врегулювання питання щодо погашення заборгованості за Договором, 14.11.2008 року позивач надіслав відповідачу лист № 1 з вимогою сплатити заборгованість, однак вказаний лист залишений відповідачем без відповіді.

Розглядаючи господарський спір, суди дійшли висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог з урахуванням приписів норм цивільного та господарського законодавства, якими встановлено обов’язок сторін належним чином виконувати договірні зобов’язання, а також відповідальність та інші правові наслідки неналежного виконання договірних зобов’язань.

При цьому, судом апеляційної інстанції з огляду на недоведеність відхилено доводи відповідача про те, що правовідносини з приводу оплати поставленого товару між позивачем та відповідачем не регулюються договором, на який посилається позивач, а є позадоговірними.

Судова колегія вважає викладені в оскаржуваній постанові апеляційного суду висновки обґрунтованими та такими, що відповідають умовам укладеного договору, матеріалам справи та звичаям ділового обороту.

Зокрема, судом апеляційної інстанції вірно вказано на те, що підписання сторонами видаткових накладних не можна вважати окремими правочинами, оскільки накладні підтверджують факт приймання-передачі товару, саме на виконання і в рамках дії договору, в свою чергу права та обов’язки сторін виникають з Договору № 01-10пк/2007 від 01.10.2007р, а не з накладної. Поряд з цим інших договорів поставки у 2007р. сторони не укладали і суду не надали. Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Тобто, видаткова накладна є первинною документацією, яка підтверджує факт вчинення господарської операції, а не визначає права та обов’язки сторін правочину.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції встановив, що накладні, які наявні серед матеріалів справи, видані саме на виконання Договору поставки №01-10пк/2007 від 01.10.2007 року, оскільки умовами п.1.3, п. 2.1 Договору прямо передбачено, що ціни на товар, кількість, асортимент, узгоджуються і зазначаються в накладних, які є невід’ємною частиною Договору.

Крім того, судом апеляційної інстанції відхилено і посилання відповідача на те, що строк оплати сплинув, в зв’язку з чим відсутня прострочена заборгованість за Договором, то вони мають формальний характер, оскільки строк оплати за поставлений товар визначений в п.4.1 Договору, в якому, зокрема, передбачено, що оплата за поставлений товар проводиться покупцем з відстрочкою платежу на 21 (двадцять один) календарний день з моменту переходу права власності на товар від постачальника до покупця.

Щодо заперечень відповідача, заявлених у касаційній скарзі, то вони не приймаються до уваги, оскільки відсутність посилань на договір у видаткових накладних сама по собі не свідчить про те, що між сторонами відбувалися позадоговірні відносини.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне вказати на те, що з наявних у справі накладних вбачається, що отримана відповідачем продукція повністю співпадає з погодженим у пункті 1.1 договору предметом договору, тому, передача товару згідно накладних та здійснення часткової оплати отриманого товару за реквізитами наданих накладних свідчить про виконання сторонами умов укладеного договору.

Враховуючи відсутність між позивачем та відповідачем інших договорів, як відносно вказаної продукції, так і будь-якої іншої, а також те, що відповідачем не надано належних доказів в обґрунтування посилань на позадоговірну поставку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, судовою колегію не приймаються до уваги заперечення скаржника проти стягнення з нього 30% річних та інфляційних витрат за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки відповідний обов’язок передбачено законом та конкретизовано сторонами за взаємною згодою у договорі.

Зважаючи на те, що інші доводи скаржника не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, відтак, залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.