Товариство з обмеженою відповідальністю "Марс" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Союз-Лідер" 679003,76грн. заборгованості, з урахуванням заяви про зміну підстав та ціни позову.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 12.12.2008р. (суддя Бобров Ю.М.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 679003,76грн. заборгованості, 6790,03грн. витрат по сплаті державного мита та 113,25грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009р. (головуючий Смірнова Л.Г., судді Пашкіна С.А., Коротун О.М.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

У поясненнях на касаційну скаргу позивач повністю заперечує підстави скасування рішення та постанови та просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Відповідач не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивачем протягом січня - листопада 2008 року на об'єктах відповідача у місті Чернігові було виконано ремонтно - будівельні роботи. Всього за період з 01.01.2008 по 03.11.2008 року позивачем виконано роботи на загальну суму 2951405,19грн., з яких відповідачем сплачено 2272453,82грн., що підтверджується копіями актів виконаних робіт за січень - листопад 2008 року, копіями кредитових платіжних документів відповідача за січень - жовтень 2008 року та копією акта звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2008 по 04.11.2008.

Тому, посилаючись на порушення відповідачем зобов’язань щодо оплати виконаних робіт позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 679003,76грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 193 Господарського кодексу України (далі- ГК України (436-15) ) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Чинне законодавство не містить вказівки на те, яка саме по формі повинна бути вимога кредитора, від дня пред’явлення якої боржник у семиденний строк повинен виконати свій обов'язок.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між сторонами велося листування щодо врегулювання питання погашення заборгованості за виконані позивачем ремонтні роботи, зокрема у листі №79 від 22.10.2008р.позивач вказував відповідачеві на необхідність погашення заборгованості, яка згідно акту звірки розрахунків станом на 04.11.2008 становила 679003,76грн.

Відповідно до приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, як на підставу своїх вимог та заперечень, це стосується і відповідача, який повинен був довести факт належного виконання своїх зобов’язань перед позивачем.

За таких обставин, враховуючи, що факт порушення відповідачемзобов’язань за договором відповідачем не спростований, натомість матеріалами справи підтверджено виконання на об'єктах відповідача позивачем ремонтно - будівельних робіт, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими, а тому задовольнив їх.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача, то вони не спростовують вказаних висновків суду, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Союз-Лідер" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 р. у справі №11/197 залишити без змін.