Державна екологічна інспекція в Донецькій області у жовтні 2008 року звернулася з позовом до Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" про відшкодування збитків в розмірі 127 075,93 грн, заподіяних викидами у 2007 році забруднюючих речовин в атмосферне повітря. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на приписи статей 51, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статей 33, 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", акти перевірок №№ 11, 19, 49, якими встановлено, що відповідач не має дозволу на викиди забруднюючих речовин від стаціонарних джерел в атмосферне повітря.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 02 лютого 2009 року, ухваленим суддею Татенко В.М., у задоволенні позову відмовлено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", пунктами 5.4, 5.5, 5.7, 5.8 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Посилаючись на приписи статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, суд вказав на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства в частині здійснення викидів в атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу у період з 01.01.07 по 31.12.07, що призвело до заподіяння державі збитків в розмірі 127075,93 грн.

Донецький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Калантай М.В. –головуючого, Запорощенка М.Д., Старовойтової Г.Я., постановою від 06 квітня 2009 року перевірене рішення місцевого господарського суду від 02.02.09 залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Державна екологічна інспекція в Донецькій області звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постановлені рішення і постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій положень статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", вказуючи на те, що викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися лише після отримання відповідного дозволу, який відсутній у відповідача.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 30.03.06 за результатами проведеної перевірки Горлівською регіональною екологічною інспекцією Державного управління екології з метою контролю дотримання відповідачем нормативів забруднюючих речовин стаціонарних джерел складено акт відбору проб викидів стаціонарних джерел № 11 з додатками і протокол вимірювань вмісту забруднюючих речовин в організованих викидах стаціонарних джерел № 11 від 30.03.06. Вказаним актом зафіксовано наднормативні викиди у період з 30.03.06 по 31.12.06 забруднюючих речовин від стаціонарного джерела викиду, у зв'язку з чим позивачем були нараховані збитки у сумі 17 967,19 грн, які рішенням Господарського суду у справі № 32/258 були стягнуті з відповідача. Судами також установлено, що 31.01.07 відділом екологічної інспекції у Горлівському районі здійснена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства на СП "Шахта "Ольховатська" ДП "Орджонікідзевугілля", за результатами якої складено акт № 19, у якому зазначено, що підприємство не має дозволу на викиди забруднюючих речовин від стаціонарних джерел в атмосферне повітря. В той же час, судами установлено, що вказаний акт не містить відомостей щодо наднормативного забруднення відповідачем атмосферного повітря у 2007 році. Крім того, суди зазначили, що Відділом оперативного міжрайонного екологічного контролю по Горлівському регіону 18.04.08 було повторно здійснено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства на СП "Шахта "Ольховатська" ДП "Орджонікідзевугілля", за результатами якої складено акт № 49, зі змісту якого вбачається, що у відповідача відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення. При цьому суди зазначили, що вказаний акт не стосується предмету даного спору, оскільки останній підтверджує джерела викидів інших шкідливих речовин. Отже, предметом позову у даній справі є матеріально-правові вимога Державної екологічної інспекції у Донецькій області до Державного підприємства "Орджонікідзевугілля" про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення відповідачем природоохоронного законодавства в сумі 127075,93 грн.

Статтею 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних джерел. Для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишнє природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. За поданням територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я органи місцевого самоврядування з урахуванням особливостей екологічної ситуації регіону, населеного пункту можуть додатково встановлювати перелік забруднюючих речовин, за якими здійснюється регулювання їх викидів на відповідній території. За поданням територіальних органів спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та з питань охорони здоров'я органи місцевого самоврядування, у разі перевищення нормативів екологічної безпеки, на відповідній території затверджують відповідно до закону програми оздоровлення атмосферного повітря, здійснюють заходи щодо зменшення забруднення атмосферного повітря. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: неперевищення протягом терміну їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; неперевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.

Порядком проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосфері повітря стаціонарними джерелами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.02 № 302 (302-2002-п) , встановлено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами – це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам –підприємцям експлуатувати об’єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного дозволі терміну.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Пунктом 5.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 № 38 (z0157-95) , встановлено, що наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря вважаються, зокрема, викиди забруднюючих речовин, які перевищують рівень гранично допустимих або тимчасово погоджених викидів, встановлених дозволами на викид, які видані у встановленому порядку (пункт 5.1.1 Методики), а також викиди забруднюючих речовин джерелами, які не мають дозволів на викид, в тому числі і по окремих інгредієнтах (пункт 5.1.2 Методики).

У відповідності з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 34 Кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції вірно визнав такими, що не можуть вважатись належними та допустимими доказами акти відбору проб викидів стаціонарних джерел № 11 від 30.03.06,№ 19 від 31.01.07, № 49 від 18.04.08 надані позивачем в підтвердження порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, враховуючи те, що останні не підтверджують факт наднормативного забруднення та обсягів такого забруднення в атмосферне повітря відповідачем протягом 2007 року. Таким чином, у постанові суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права і обґрунтовано відмовив позивачеві в задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення природоохоронного законодавства в сумі 127075,93 грн зв’язку з їх недоведеністю.

Згідно з частиною другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування рішень у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційного суду відсутні.