Рішенням господарського суду міста Києва від 09.02.2009 (суддя Балац С.В.) частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Нерухомість" (надалі відповідач); за рішенням з відповідача підлягає стягненню 40 130,19 грн. основного боргу, 145,32 грн. інфляційних нарахувань; 204,78 грн. 3% річних; 1 642,06 грн. пені, 421,22 грн. державного мита, 117,78 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2009 (суддя: Моторний О.А., Кошіль В.В., Шапран В.В.) вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою від 22.04.2009 №102, в якій просив змінити постанову суду апеляційної інстанції, відстрочивши її виконання терміном на 6 місяців.

06.07.2009 до Вищого господарського суду України від відповідача у справі №45/20 надійшли доповнення до касаційної скарги, в яких скаржник просив скасувати прийняті у даній справі рішення та постанову, матеріали справи №45/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права; так, скаржник зазначає, що справу місцевим господарським судом розглянуто у відсутності представника відповідача, чим порушено Інструкцію з діловодства в господарських судах України, затверджену наказом голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 №75 (v0075600-02) .

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що в розумінні ст. 111-2 ГПК України не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути судові рішення, що оскаржуються.

Позивач у судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи №45/20 відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від10.12.2002 № 75 (v0075600-02) .

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги позивача встановив такі обставини та виходив із наступного:

- 21.08.2007 між позивачем та відповідачем укладений договір оперативного лізингу №335/0807;

- за умовами вказаного договору позивач (лізингодавець) передає відповідачу (лізингоодержувачу) в платне користування на умовах оперативного лізингу майно;

- лізингоодержував за користування майном вносить періодичні лізингові платежі; розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначаються у графіку платежів, викладеному в додатку №3 до договору, який з моменту підписання обома сторонами стає його невід'ємною частиною (п.п. 4.1., 4.3. договору);

- відповідно до умов вказаного договору та додатків №3-3/1 до нього лізингоодержувач повинен сплачувати до 15 числа поточного місяця лізингові платежі відповідно до графіку лізингових платежів;

- позивач передав, а відповідач прийняв згідно з актом приймання-передачі майно –бетононасос НВТ 60С-1413 DII та комплектуючі на нього загальною вартістю 575 140,25 грн. (додаток №2 до договору);

- згідно з дослідженими судами графіком платежів позивачем нарахована сума лізингових платежів у розмірі 576 573,79 грн.;

- відповідач частково сплатив заборгованість у розмірі 534 443,60 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку про сплату відповідачем лізингових платежів, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи;

- на підставі ст. ст. 11, 806, 525, 526, 626 ЦК України суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по основному боргу у розмірі 40 130,19 грн. підлягає задоволенню;

- пунктом 9.2. договору передбачено, що за порушення термінів оплати лізингових платежів відповідач (лізингоодержувач) зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, а тому, керуючись даним пунктом договору та Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , перевіривши наданий позивачем розрахунок стягуваної з відповідача пені за період з 15.08.2008 по 10.12.2008 суд першої інстанції задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача пені;

- крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат, які судом першої інстанції задоволені частково, а саме: 3% річних у заявленій до стягнення з відповідача сумі задоволено повністю, інфляційні втрати, заявлені до стягнення з відповідача задоволені частково, оскільки позивачем при розрахунку було допущено помилку, адже у вересні 2008 року рівень інфляції становив 101,1%.

Вищий господарський суд України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом (ст. 806 ЦК України).

Отже, в силу ст. ст. 11, 202, 509, 806 ЦК України між сторонами на підставі договору від 21.08.2007 №335/0807 виникли зобов’язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Як встановлено судами, на виконання умов договору позивач передав відповідачу, а позивач прийняв бетононасос НВТ 60С-1413 DII та комплектуючі на нього загальною вартістю 575 140,25 грн., що підтверджується дослідженим судами попередніх інстанцій актом приймання-передачі від 23.08.2007. Згідно з графіком платежів позивачем нарахована сума лізингових платежів у розмірі 576 573,79 грн. Натомість відповідач зобов'язання належним чином не виконав, частково сплатив за поставлений товар, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 40 130,19 грн. Доказів на підтвердження протилежного, відповідач не надав. У зв'язку з чим, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати основного боргу за договором оперативного лізингу від 21.08.2007 №335/0807 у сумі 40 130,19 грн.

Відповідно до п. 9.2 вказаного Договору за порушення термінів сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу за кожен день протермінування, незалежно від терміну тривання порушення.

Як вірно встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанції, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 1 642,06 грн. за період з 15.08.2008 підлягають задоволенню в повному обсязі, враховуючи порушення відповідачем строків сплати лізингових платежів, норми ЗаконуУкраїни "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) та п. 9.2. договору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення вказаної статті, а також те, що рівень інфляції у вересні 2008 року за даними Державного комітету статистики України становив 101,1%, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, про стягнення з відповідача перерахованих судом першої інстанції 145,32 грн. інфляційних втрат та 3% річних за період з 15.08.2008 року по 10.12.2008 року в сумі 204,78 грн.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права, і не заперечує правильність та законність оскаржуваних судових актів, які відповідають чинному законодавству України і обставинам справи, підстави для скасування яких відсутні.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в силу наданих суду касаційної інстанції ст.ст. 111-7, 111-9 ГПК України повноважень, а також меж перегляду справи, останній не уповноважений на прийняття рішень на підставі ст. 121 ГПК України про розстрочку виконання судових рішень.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не приймаються до уваги з тих підстав, що процесуальні порушення не в будь-якому випадку є підставою для скасування судового рішення, а лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 111-10 ГПК України, та в разі, якщо такі порушення призвели до прийняття неправильного рішення, чого в даному випадку не відбулось, оскільки в суді апеляційної інстанції справа переглядалась за участю представника відповідача.