Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунапак Україна" (надалі позивач/скаржник) звернулося до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Комерс" (надалі відповідач) про стягнення 317 607,59 грн. основного боргу за договором поставки №37 від 10.11.2006, 35 043,31 грн. пені та 4 177,33 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.11.2008 (суддя Демидова А.М.) у справі №23/184 задоволені частково позовні вимоги позивача; за рішенням з відповідача стягнуто 241 100,39 грн. основного боргу, 3,05 грн. пені, 4 581,49 грн. 3% річних, 2 456,85 грн. державного мита та 81,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2009 (судді: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) вказане рішення суду першої інстанції скасоване та прийнято нове рішення; стягнуто з відповідача 412 833,75 грн. основного боргу, 15 459,75 грн. пені, 1 932,44 грн. 3% річних, 94,40 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 4 715,04 грн. державного мита за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою звернувся позивач, в якій просить постанову апеляційного господарського суду частково скасувати в частині зменшення заборгованості відповідача за поставлену продукцію на суму 220 100,39 грн. та зменшення розміру пені і 3% річних і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача основний борг за договорами поставки №№37 та 5 в сумі 632 934,12 грн., пеню в розмірі 50 347,19 грн. та 3% річних в розмірі 6 513,93 грн.

Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права –ст. 687 ЦК України, неправильним встановленням обставин справи, тощо.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржуване у даній справі судове рішення.

Сторони у справі відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, проте відповідач не скористався своїм процесуальними правом бути присутніми у судовому засіданні 15.07.2009.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов встановив наступні обставини та виходив із наступного:

- 10.11.2006 між позивачем та відповідачем укладений договір постачання №37, відповідно до п. 1.1 якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити та передати у власність покупцю (відповідачу) товар (найменування, кількість і ціна товару вказується у накладних або у додатках до договору) а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених цим договором;

- поставка товару здійснюється на підставі замовлень, що подаються покупцем (п. 3.1. договору);

- відповідно до п. 5.1. договору товар оплачується покупцем через 60 календарних днів від дати відвантаження;

- позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 371 145,42 грн., про що свідчать накладні: №ГФ-0593 від 20.11.2007, №ГФ-0653 від 30.11.2007, №ГФ-651 від 30.11.2007, №ГФ-0787 від 26.12.2007, №ГФ-0791 від 27.12.2007;

- відповідач розрахувався з позивачем частково, проте, заперечуючи проти позову відповідач надав суду платіжні доручення, із яких слідує, що ним було перераховано позивачу 439 985,11 грн. Однак, суд першої інстанції відхилив подані відповідачем вказані платіжні доручення, оскільки вони не відповідають додатку 8 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України, а також п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003) та ст. 36 ГПК України, яка містить вимоги до письмових доказів, що подаються до суду;

- керуючись ст.ст. 509, 526, 526, 629, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач порушив п. 1.1. договору №37;

- поряд з цим, суд першої інстанції відхилив вимогу позивача щодо стягнення з відповідача основної заборгованості по договору поставки №37 на підставі накладної №ГФ-00504 від 05.05.2008, оскільки строк дії договору №37 встановлений до 31.12.2007, сторонами не продовжувався, а тому вимога позивача на підставі вказаної накладної, поставка за якою здійснена поза межами строку дії договору №37 не підлягає задоволенню, на підставі чого суд задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 241 100,39 грн.;

- судом першої інстанції відхилено заяву позивача про збільшення позовних вимог від 04.11.2008, оскільки в ній позивачем заявлені вимоги по стягненню з відповідача заборгованості не тільки по договору №37, а й по договору №5 від 01.03.2008, що суперечить ст. 22 ГПК України та правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 17.05.2005;

- разом з тим, розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача пені з урахуванням заяви про збільшення та уточнення позовних вимог, суд першої інстанції на підставі ст.ст. 549, 611 ЦК України та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" прийшов до висновку, що необхідно застосовувати розмір пені, встановлений п. 6.3. договору на рівні 0,2%, а не застосований позивачем в розрахунках в розмірі подвійної облікової ставки;

- до того ж, судом встановлено, що відповідачем повністю сплачено за товар за видатковою накладною №ГФ-0593 від 20.11.2007, та частково –за накладною №ГФ-0651 від 30.11.2007, а тому суд перерахував стягувану з відповідача пеню та прийшов до висновку, що її розмір становить 3,05 грн.;

- стосовно стягуваних з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 4 584,49 грн., суд прийшов до висновку про обґрунтованість даної вимоги.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вказане рішення суду першої інстанції за апеляційними скаргами позивача та відповідача, встановив та виходив із наступного:

- заява позивача про уточнення позовних вимог від 04.11.2008 містить посилання на ті ж самі докази: накладні, акти звірки взаєморозрахунків, претензії позивача про сплату боргу, претензію відповідача про зменшення суми заборгованості на суму неякісної продукції, тобто об'єднує у собі два договори поставки, укладені між позивачем та відповідачем: №№5 та 37; до вказаної заяви додані документи, відповідно до ст. 54 ГПК України проте, судом першої інстанції не вирішено питання щодо вказаної заяви позивача, оскільки її не повернуто позивачу однак, і питання, порушені в ній судом не розкриті;

- 01.03.2008 між позивачем та відповідачем укладений договір поставки №5 строком до 31.12.2008 на тих же умовах, що і договір №37 від 10.11.2006;

- на виконання умов договору позивачем був поставлений товар, що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товару (а.с. 14-20, 53-74);

- 05.02.2008 позивач направив відповідачу претензію про оплату поставленого товару у сумі 446 914,74 грн., яка залишилась поза увагою відповідача;

- 23.05.2008 позивач направив відповідачу другу претензію з вимогою оплатити борг у сумі 331 100,39 грн., що склався в зв'язку з несвоєчасним та частковим виконанням обов'язків щодо оплати товару, а також про сплату пені в сумі 22 041,26 грн. за порушення виконання зобов'язання з боку відповідача;

- згідно з актом звірки взаєморозрахунків від 31.08.2008 борг відповідача становить 632 934,12 грн.;

- ст. 678 ЦК України передбачає, що покупець, якому переданий товар неналежної якості має право вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни;

- в претензії відповідача на ім'я позивача від 16.10.2008 з посиланням на протокол випробувань зразків товару ЗАТ "Інститут Паперу" вимагав від позивача зменшити суму боргу;

- таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про зменшення стягуваної з відповідача суми боргу на 220 100,39 грн., отже, розмір боргу, який підлягає стягненню з відповідача становить 412 833,74 грн., проти чого не заперечує позивач;

- враховуючи приписи ч. 1 ст. 549 та ст. 625 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню 15 459,74 грн. пені та 1 932,44 грн. 3% річних.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України вважає, що як рішення суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції не відповідають таким вимогам з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача за договором поставки №37 заборгованості, пені та 3% річних.

Під час розгляду справи, позивач заявою від 04.11.2008 збільшив та уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість, пеню та 3% річних не тільки за договором №37, а й за договором №5, який, як стверджує позивач, є аналогічним договору №37.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 43 ГПК України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги і заперечення не є обов'язковим для суду при вирішенні справи, в будь-якому випадку суд зобов'язаний розібратися в дійсних правовідносинах сторін за допомогою поданих сторонами доказів, тощо.

Проте, апеляційний господарський суд при розгляді даної справи не розібрався в правовідносинах сторін у справі, які склалися на підставі договорів №№37 та 5 та об'єднав в одне провадження розгляд вимог позивача, які виникли з різних підстав (правочинів), при цьому обґрунтував це тим, що вказані договорі є аналогічними.

Однак із таким висновком погодитися не вдається можливим, оскільки, по-перше, ч. 1 ст. 58 ГПК України передбачає, що в одній позовні заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Отже, у даному випадку суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що підстави виникнення правовідносин сторін у справі є різними: договір №5 та договір №37, а тому й немає підстав для об'єднання вимог позивача, викладених в заяві позивача про збільшення і уточнення позовних вимог від 04.11.2008.

По-друге, колегія суддів вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що докази, подані позивачем в обґрунтування вимог за договором №5 та договором №37 є однаковими, оскільки судом апеляційної інстанції не досліджено, зокрема, те, яким чином видаткові накладні за 2007 рік та довіреності на отримання товару за 2007 рік підтверджують (доводять) вимоги позивача в частині правовідносин сторін, які виникли в 2008 році на підставі договору №5 від 01.03.2008.

Крім того, суд касаційної інстанції зауважує, що суд апеляційної інстанції прийшов до передчасного висновку про зменшення вартості поставленого позивачем у зв'язку з неналежною якістю останнього на підставі претензії від 16.10.2008 №19 та протоколу випробувань зразків поставленого товару, зробленого ЗАТ "Інститут паперу" від 17.09.2008, без врахування приписів розділу 4 договору постачання №37 від 10.11.2006 (Порядок здавання-приймання товару) та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (va007400-66) , затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966.

Отже, в силу розгляду судом апеляційної інстанції первісних вимог позивача, та додатково викладених в заяві від 04.11.2008, не вдається можливим встановити якими доводами та міркуваннями суд апеляційної інстанції керувався при винесенні оскаржуваної постанови в частині задоволення вимог за договором №37, оскільки судом не розмежовано розгляд вимог за договорами №№5 та 37.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції не може погодитися і з рішенням суду першої інстанції, вважає, що воно прийняте без належного дослідження матеріалів справи та встановлення дійсного розміру заборгованості відповідача, який підлягає стягненню, з огляду на наступне.

Приписами ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи.

Відповідно до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Отже, в кожному конкретному випадку позивач повинен здійснити та подати суду разом з позовною заявою відповідний обґрунтований розрахунок стягуваної суми заборгованості, а суд, відповідно, дослідити поданий розрахунок, та на підставі поданих на його підтвердження належних доказів, з урахуванням правових підстав для стягнення стягуваної суми (договір, акти цивільного законодавства, тощо) вирішити спір відповідно до вимог законодавства.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 65 ГПК України (дії судді по підготовці справи до розгляду) з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках по підготовці справи до розгляду такі дії, як: зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити взаєморозрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору.

Відповідно до ст. 38 ГПК України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Про обов'язковість виконання господарськими судами зобов'язання, передбаченого ст. 38 ГПК України щодо витребування від сторін у справі документів, необхідних для вирішення спору, свідчить правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 27.05.2008 справа №9/127 та від 28.08.2008 справа №216/12-06/9.

Проте, судом першої інстанції при розгляді справи, не було враховано, що позивачем не подано обґрунтованого розрахунку стягуваної з відповідача суми заборгованості за договором №37 з належним документальним обґрунтуванням (документи на підтвердження скільки всього було поставлено продукції за вказаним договором і, відповідно, сплачено відповідачем), судом даний розрахунок не витребувався, тобто, прийнято рішення за відсутності обґрунтованого розрахунку суми заборгованості, що не є юридично правильним, а тому висновок суду про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 241 100,39 грн. є поспішним.

Виходячи із того, що судом першої інстанції не було належним чином з'ясовано та обґрунтовано дійсні невиконання зобов'язань сторін за договором поставки, висновки суду про стягнення з відповідача 3% річних у задоволеному розмірі також є поспішними.

Крім того, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, перераховуючи стягувану з відповідача пеню за порушення виконання грошового зобов'язання, прийшов до передчасного висновку щодо застосування розміру пені, встановленого п. 6.3. договору на рівні 0,2%, без урахування приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язань", яка передбачає, що розмір стягуваної пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, перш ніж вирішувати питання щодо стягнення пені у розмірі, передбаченому умовами договору, суду необхідно з'ясувати, яка була законодавчо встановлена облікова ставка, та чи не перевищує розмір пені за договором, подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України і в залежності від встановленого здійснити перерахунок.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що справа №23/184 має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм, поданим сторонами доказам та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1117, 1119 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунапак Україна" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2009 та рішення господарського суду міста Києва від 18.11.2008 у справі №23/184 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.