розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Приват" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2009р. у справі №18/356 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Приват" до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олександрія-хліб", про стягнення 6 415 348,11 грн.,

за участю представників:

Позивача:Чернишов О.В., довіреність № 07/05-2009 від 20.05.2009р.,

Відповідача: Суденко Р.В., довіреність б/н від 11.02.2009р.,

Третьої особи: не з’явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Приват" (далі –ТОВ "ТД "Приват", Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі –ВАТ "КБ "Надра", Відповідач), третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Олександрія-хліб" (далі –ТОВ "ТД "Олександрія-хліб", Третя особа), про стягнення 6415384,11 грн., як безпідставно отриманих коштів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.01.2009р. позов ТОВ "ТД "Приват" було задоволено: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 6415384,11 грн. та судові витрати по справі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2009р. рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2009р. було скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

У поданій касаційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач, у своєму відзиві (запереченнях) на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів Позивача, просив залишити таку без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції –без змін.

Від Третьої особи до суду касаційної інстанції надійшла заява про розгляд касаційної скарги, без участі його представника.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.11.2005р. між ТОВ "ТД "Приват" (Вкладник) та ВАТ "КБ "Надра" (Банк) було укладено договір про відкриття та обслуговування вкладного (депозитного) рахунку № 0320051511798/Д, за умовами якого (пункти 1.1., 1.2.) Відповідач зобов’язався відкрити вкладний рахунок для розміщення та обліку грошових коштів Позивача внесених на умовах, що визначаються додатково укладеними договорами при внесенні вкладу, строком до 15.10.2006р.

Також, 21.11.2005р. між ТОВ "ТД "Приват" (Вкладник) та ВАТ "КБ "Надра" (Банк) було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 0320052111798/Д, згідно умов якого (пункти 1.1., 1.2.) Позивач перераховує на вкладний рахунок № 26101000798002 в філії ВАТ "КБ "Надра" в м. Олександрії, відкритий у відповідності з договором про відкриття та обслуговування вкладного (депозитного) рахунку №0320051511798/Д від 15.11.2005р., грошові кошти в сумі 7 124 500,00 грн., із строком повернення вкладу –23.11.2005р.

Відповідно до вказаного договору строкового банківського вкладу (депозиту) № 0320052111798/Д, Позивач перерахував Відповідачу платіжним дорученням № 1 від 21.11.2005р. грошові кошти в сумі 7 124 500,00 грн.

Крім того, 21.11.2005р. між ВАТ "КБ "Надра" (Банк) та ТОВ "ТД "Олександрія-хліб" (Позичальник) було укладено кредитний договір №0320052111011, за яким, Відповідач надав Третій особі кредит в розмірі 6412 000,00 грн. на строк –з 21.11.2005р. по 22.11.2005р., включно, під 9,5% річних, а в якості забезпечення своєчасного повернення кредиту, виплати відсотків за користування кредитом, а також можливої пені і штрафних санкцій, що випливають з даного договору, Позичальник надає Банку по договору застави майнових прав (з майновим поручителем) ТОВ "ТД "Приват", яке являється майновим поручителем по зобов’язанням Позичальника, майнові права по договору строкового банківського вкладу (депозиту) № 0320052111798/Д від 21.11.2005р. в розмірі 7 124 500,00 грн., який оформлений у ВАТ "КБ "Надра" (пункти 1.1., 1.2., 2.1., 3.6.).

В той же час, 21.11.2005р. між ВАТ "КБ "Надра" (Заставодержатель) та ТОВ "ТД "Приват" (Заставодавець) було укладено договір застави майнових прав № 0320052111011, відповідно до умов якого (пункти 1.1., 1.2.) Позивач, в якості забезпечення виконання зобов’язань ТОВ "ТД "Олександрія-хліб" за вище згаданим кредитним договором № 0320052111011, передає Відповідачеві в заставу майнові права за договором банківського вкладу, укладеним між Позивачем та Відповідачем, які оцінюються сторонами в сумі 7 124 500,00 грн.

Згідно п. 3.1.1. вказаного договору застави № 0320052111011, у випадку, коли Позичальник (ТОВ "ТД "Олександрія-хліб") не виконав зобов’язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором чи договором застави строки, Заставодержатель набуває право задовольнити свої вимоги із вартості предмету застави, шляхом переводу на себе права вимоги, що належить Заставодавцю за договором банківського вкладу.

ВАТ "КБ "Надра" зобов’язання свої зобовязання за кредитним договором перед ТОВ "ТД "Олександрія-хліб" виконав у повному обсязі, перерахувавши останньому грошові кошти (кредит) в розмірі 6 412 000 грн. Проте, ТОВ "ТД "Олександрія-хліб", свої зобов’язання за кредитним договором не виконало –отриманий кредит у визначені договором терміни не повернуло.

У зв’язку із цим, 23.11.2005р. Відповідач направив на адресу Позивача претензію № 954, в якій повідомив останнього про невиконання Третьою особою своїх зобов’язань за кредитним договором № 0320052111011 та просив Позивача сплатити заборгованість в розмірі 6 412 000,00 грн., а також відсотки за користування кредитом в розмірі 3 348,11 грн.

Отримавши відповідь Позивача на претензію, у якій йшлося про визнання вимог такої, Відповідач, на підставі меморіального ордеру, списав з рахунку Позивача по договору строкового банківського вкладу (депозиту) №0320052111798/Д грошові кошти в розмірі 6 415 348,11 грн.

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 6 415 384,11 грн., з підстав, передбачених ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), посилаючись на те, що Відповідач списав вказану суму грошових коштів з його банківського рахунку, безпідставно.

Суд першої інстанції посилаючись на те, що Відповідачем було безпідставно списано кошти з рахунку Позивача, оскільки, відповідно до змісту ст. 23 Закону України "Про заставу", переведення прав по договору банківського вкладу на заставодержателя для реалізації предмета застави повинно було здійснюватись на підставі договору уступки права вимоги, а за відсутності такого –в судовому порядку, в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави, чого в даному випадку дотримано не було, в той час, як списання коштів Позивача, як власника рахунку, відбулось за ініціативою Відповідача з порушенням Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "ТД "Приват" та їх задоволення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, посилався на те, що оскільки договір застави майнових прав № 0320052111011 містить в собі пункти правочину уступки права вимоги (пункти 3.1.1., 4.1. –4.3., 4.5.), що відповідає ч. 2 ст. 628 ЦК України, в тому числі –про умову переходу права вимоги відносно Боржника до Заставодержателя за умови невиконання Позичальником основного зобов’язання за кредитним договором, в той час, як сам Позивач визнав (акцептував) вимогу Відповідача про перерахування коштів, тому позовні вимоги про повернення 6 415 384,11 грн. безпідставно отриманих коштів, є необґрунтованими.

Однак, на думку колегії суддів, в порушення ст. 43 ГПК України, такі висновки суду апеляційної інстанції не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також нормам матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) передбачено, що суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 202 ГК України встановлені загальні умови припинення господарських зобов’язань.

Так, однією з умов припинення господарського зобов’язання є його виконання, проведене належним чином.

Аналогічна підстава припинення зобов’язання встановлена і статтею 599 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України також передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

При цьому, для належного виконання зобов’язань, законом (ст. 546 ЦК України) передбачені такі види забезпечення виконання зобов’язання: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та ін., які можуть бути встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Законом (ст. 574 ЦК України) передбачені також підстави виникнення застави –на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, статтею 589 ЦК України передбачені правові наслідки невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою.

Так, у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При чому, статтею 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 23 Закону України "Про заставу" також передбачено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції вищезазначені норми матеріального права належним чином не врахував.

Так, відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції зазначив у своєму судовому рішенні, що договір застави майнових прав містить в собі пункти правочину уступки права вимоги, що відповідає ч. 2 ст. 628 ЦК України, в тому числі –про умову переходу права вимоги відносно Боржника до Заставодержателя за умови невиконання Позичальником основного зобов’язання за кредитним договором, в той час, як укладення ще одного договору про відступлення прав, договором про заставу майнових прав, не передбачалось.

При цьому, суд не прийняв до уваги те, що в договорі застави майнових прав сторони визначили (пункт 3.1.1.), що у випадку, коли Позичальник (ТОВ "ТД "Олександрія-хліб") не виконав зобов’язання (повністю або частково) у визначені кредитним договором чи договором застави строки, Заставодержатель набуває право задовольнити свої вимоги із вартості предмету застави, шляхом переводу на себе саме права вимоги, що належить Заставодавцю за договором банківського вкладу, а не шляхом звернення стягнення на предмет застави.

В той же час, як було правильно встановлено судами обидвох інстанцій, будь-якого іншого договору (в тому числі –про уступку права вимоги), на підставі якого Відповідачу надавалось таке право, сторонами не укладався.

Тому, за відсутності умови про звернення стягнення на предмет застави, в договорі, таке звернення стягнення на предмет застави, згідно вимог зазначених вище закону –ст. 590 ЦК України та ст. 23 Закону України "Про заставу", повинно здійснюватись за рішенням суду.

У зв’язку з цим, апеляційний господарський суд дійшов до передчасного висновку про перехід до Відповідача прав на списання коштів з рахунку Позивача.

При цьому, як правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, таке списання коштів Позивача, як власника рахунку, незважаючи на визнання претензії Відповідача, відбулось за ініціативою останнього і з порушенням Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) (далі – Закон).

Так, згідно п. 1.32 Закону, платник –особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ коштів шляхом внесення до банку або іншої установи –члена платіжної системи документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів. Ініціатор зазначеним Законом визначається як особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та подання відповідного документа на переказ.

При цьому, судом апеляційної інстанції не було враховано, що кошти з рахунку Позивача було списано Відповідачем (Банком) на підставі меморіального ордеру і, фактично, ініціатором такого списання виступав сам Банк, оскільки меморіальний ордер –це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду, висновки якого у даній справі не відповідають в повній мірі обставинам справи, і були зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню.

В той же час, суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи та правильно застосувавши норми матеріального права, з дотриманням процесуальних норм, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

У зв’язку з цим, постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Приват" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2009р. у справі № 18/356 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2009р. у даній справі залишити без змін.