Приватне підприємство "ЮФ "Захист" звернулося до господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з відкритого акціонерного товариства "Птахофабрика "Київська" 403 226,97 грн. суми боргу за надані юридичні послуги за угодою про надання юридичних послуг від 03.07.2000 року.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до вищевказаної угоди, ним здійснювалося представництво інтересів відповідача у справі № 5\170 про визнання недійсним договору позики № 3.1-46, укладеного 03.09.1996 року між відповідачем та ЗАТ "Перший Український міжнародний банк". За результатами розгляду справи №5\170 арбітражним судом м. Києва було прийнято рішення від 27.04.2001 р. про визнання недійсним вищевказаного договору позики. На думку позивача, це призвело до зменшення заборгованості відповідача перед ЗАТ "Перший Український міжнародний банк", а тому, відповідно до умов угоди про надання юридичних послуг відповідач зобов’язаний оплатити ці послуги в розмірі 5% від заощадженої ним суми коштів, що складає 403 226,97 гривень.

Справа розглядалась господарським судом неодноразово.

13.12.2006 року ВАТ "Птахофабрика "Київська" було подано зустрічний позов до ПП "ЮФ "Захист" про відшкодування збитків в сумі 403 226,97 грн. завданих неналежним виконанням позивачем зобов’язань за угодою про надання юридичних послуг від 03.07.2000 року.

Останнім рішенням господарського суду Київської області від 30.05.2007 року первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.11.2007 року рішення господарського суду Київської області від 30.05.2007 року було скасовано в частині задоволення первісного позову та в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові; в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.03.2008 року, постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.11.2007 року скасовано та справу передано на новий розгляд до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.09.2008 р. було прийнято відмову ВАТ "Птахофабрика "Київська" від апеляційної скарги та припинено апеляційне провадження на рішення господарського суду Київської області від 30.05.2007 р.

До господарського суду Київської області сторонами була подана мирова угода від 04.09.2008 р. та спільна заява ВАТ "Птахофабрика "Київська" та ПП "Юридична фірма "Захист" про її затвердження.

Позивачем також подана до господарського суду Київської області заява б/н від 04.11.2008 р., в якій позивач заперечував проти затвердження судом мирової угоди та просив суд видати наказ на різницю недоотриманої суми 303226,97 грн., оскільки платіжним дорученням № 2150 від 05.09.2008 р. відповідач сплатив позивачу 100 000 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.11.2008 р. у справі №19\7-04\14\8 було відмовлено в затвердженні мирової угоди від 04.09.2008 р., припинено провадження у справі у справі № 19\7-04\14\8 в частині суми основного боргу в розмірі 100 000 грн. та прийнято рішення про видачу відповідного наказу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. ухвалу господарського суду Київської області від 04.11.2008 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Не погоджуючись з вказаною постановою, ПП "Юридична фірма "Захист" звернулось з касаційною скаргою, до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а ухвалу господарського суду Київської області від 04.11.2008р. з даної справи залишити в силі, мотивуючи скаргу тим, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає фактичним обставинам справи та винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами мирової угоди (п.п. 1, 2) Сторона 1 (відповідач) зобов’язується виплатити Стороні 2 (позивачу) грошові кошти у розмірі 100 000 гривень. Сторони 1 та 2 домовилися, що виплата грошових коштів не є визнання Стороною 1 боргу перед Стороною 2, а є добровільною виплатою, правленою на припинення судового спору. Сторона 2 після отримання грошових коштів, вказаних в пункті 1 відмовляється від виконання рішення господарського суду Київської області від 30.05.2007 року, зобов’язується не отримувати наказ господарського суду Київської області до рішення від 30.05.2007 року, та не подавати його до виконання у Державну виконавчу службу. Сторона 2 після отримання грошових коштів, вказаних у пункті 1, не пізніше наступного робочого дня після отримання, подає до господарського суду Київської області заяву про відмову від конання рішення від 30.05.2007 року по справі №19/7-04/14/8, відмову від отримання боргу у розмірі 403 226,97 гривень, та відмову від отримання наказу по справі № 19/7-04/14/8 на підставі укладення цієї мирової угоди. Сторона 1 після перерахування грошових коштів Стороні 2 звільняється від сплати боргу у розмірі 403 226,97 гривень, заявленого Стороною 2 у справі № 19/7-04/14/8 та звільняється від сплати державного мита, відшкодування будь-якої моральної шкоди, відшкодування судових витрат, витрат понесених Стороною 2 у ході судового розгляду справи, та інших витрат понесених Стороною 2 у ході розгляду справи № 19/7-04/14/8.

За результатами розгляду мирової угоди, суд першої інстанції з урахуванням приписів ст. 78 ГПК України, згідно якої мирова угода може стосуватися лише прав та обов’язків сторін щодо предмету спору, дійшов висновку, що мирова угода від 04.09.2008 р. не відповідає взаємовідносинам сторін, суті предмета спору та чинному законодавству, а тому затвердженню не підлягає.

З урахуванням цього 100000 грн., які були сплачені відповідачем позивачу за мировою угодою від 04.09.2008 p., суд першої інстанції зарахував в рахунок сплати основного боргу за рішенням господарського суду Київської області від 30.05.2007р. у даній справі та припинив провадження у справі в цій частині на підставі п.11 ст. 80 ГПК України у зв’язку відсутністю предмету спору.

Не погоджуючись з такими висновками господарського суду першої інстанції, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що мирова угода від 04.09.2008 р. була укладена між сторонами після прийняття господарським судом Київської області рішення від 30.05.2007 р. у даній справі та набрання ним законної сили, а отже вказана мирова угода за своєю правовою природою є мировою угодою укладеною в процесі виконання рішення господарського суду та передбачає припинення відповідних зобов’язань відповідача на підставі ст. 600 ЦК України шляхом передачі позивачу відступного.

Згідно ч.4 ст. 121 ГПК України мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення.

При цьому, укладення такої мирової угоди, як вірно зазначено господарським судом апеляційної інстанції, не призводить до втрати чинності відповідним судовим рішенням та припинення провадження у справі, однак призводить до настання спеціальних правових наслідків передбачених законодавством, як то закінченню виконавчого провадження на підставі п. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження"; - відмови у відкритті виконавчого провадження відповідно до п. 7 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження"; - примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди або звернення сторони до суду з окремим позовом про спонукання до виконання мирової угоди відповідно до п. 2 ст. 3 та ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".

За таких обставин, як вірно встановлено господарським судом апеляційної інстанції, вирішуючи питання про затвердження вказаної мирової угоди, суд першої інстанції помилково застосував положення ст. 78 ГПК України, оскільки в цьому випадку він повинен був керуватися положеннями ст. 121 ГПК України.

Звідси правильним визнається і висновок господарського суду апеляційної інстанції, що у суду першої інстанції були відсутні повноваження щодо можливості повного або часткового припинення провадження у даній справі після набрання судовим рішенням у цій справі законної сили.

Крім цього, як зазначає суд 2-ї інстанції, судом першої інстанції помилково вирішено декілька процесуальних питань, які підлягають розгляду в різному процесуальному порядку з огляду на приписи ч. 4 ст. 121 ГПК України, відповідно до якої питання про затвердження мирової угоди в процесі виконання судового рішення розглядається тим судом, який прийняв рішення у справі, та приписи ч. 2 ст. 117 ГПК України, відповідно до якої питання про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню розглядається судом, який видав такий наказ.

За таких обставин, а також враховуючи те, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно вирішити по суті питання про затвердження мирової угоди, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про скасування ухвали господарського суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд до місцевого суду.