Приватне підприємство "Охорона-Захист" (далі –ПП "Охорона-Захист") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Гірник" про стягнення 7 000 грн. заборгованості за надані послуги з охорони об’єкта за договором.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2008р. у справі № 18/193 позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2008р. рішення господарського суду першої інстанції скасовано, а в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, ПП "Охорона-Захист" звернулось з касаційною скаргою, до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції з даної справи залишити в силі, мотивуючи скаргу тим, що постанова суду апеляційної інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не Суперечить суті зобов’язання.

Згідно вимог ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2008 р. між ПП "Охорона Захист" (Охорона) та СТОВ "Гірник" (Замовник) укладено договір № 11/11 на охорону об’єкта.

За умовами укладеного договору Замовник передає, а Охорона приймає під охорону два Об’єкта з матеріальними цінностями, які знаходяться в ньому та/або його відокремлені приміщення (будівлі) з матеріальними цінностями, які знаходяться в них і позначені у план-схемі Об’єкта, що охороняється. Об’єкти знаходяться за адресою: Кіровоградська область, м. Олександрія, с. М. Іванівка та с. Звенигородка.

Сторонами при укладені договору передбачено надання послуг за плату, розмір якої становить 3500 грн. за місяць. Згідно п. 1 договору оплата проводиться до 10 числа наступного місяця відповідно акта виконаних робіт і рахунку.

Вказаний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печатками підприємств із строком дії до 31.12.2008 року.

Господарським судом попередніх інстанцій встановлено факт виконання ПП "Охорона-Захист" умов договору з надання послуги по охороні об’єкту, однак відповідач отримані послуги по охороні оплатив не в повному обсязі, а саме, не оплачено послуги за липень - серпень 2008 року в сумі 7000 грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Сторонами при укладені договору на охорону об’єкта в пункті 2 передбачено, що акти виконаних робіт підписуються сторонами в кінці кожного календарного місяця, а також по закінченню терміну дії договору.

Позивачем з урахуванням зазначених умов договору підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передані на підписання відповідачеві разом з рахунками на оплату, які останнім не підписано з причин вчинення в липні-серпні 2008р. крадіжок майна з охоронюваного позивачем об’єкту. Як на підтвердження викладеного, позивач посилається на постанови про порушення кримінальних справ у зв’язку з крадіжками.

Згідно п. 1, 4 розділу 6 укладеного між сторонами договору передбачено, що факт неналежного виконання Охороною своїх зобов’язань та розмір збитків, що підлягає відшкодуванню, встановлюється у визначеному чинним законодавством порядку. Факти крадіжки, грабежу, розбою, а також знищення або пошкодження майна Замовника сторонніми особами, які проникли на Об’єкт, що охороняється, або внаслідок пожежі, або за інших обставин, що допущені з вини Охорони, встановлюються органами дізнання, слідства або судом.

Відповідно до приписів ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України зміна та розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір про надання послуг з охорони об’єкта не містить положень щодо відповідальності виконавця за надання неякісних послуг з охорони об’єкта відповідача у вигляді неоплати останнім таких послуг.

Однак замовник згідно приписів розділу 6 договору не позбавлений права вимоги відшкодування збитків за умови доведення факту крадіжки на охоронюваному об’єкті.

Сам факт порушення кримінальних справ за обставинами розкрадання майна відповідача, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, свідчить лише про початок розслідування і факту крадіжки на охоронюваному об’єкті не доводить.

За таких обставин, висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог колегія суддів визнає правомірним та обґрунтованим на відміну від висновку господарського суду апеляційної інстанції про відмову в позові, який не ґрунтується на фактичних обставинах справи та умовах договору № 11/11 на охорону об’єкта.

Враховуючи наведене, колегія вважає, що апеляційним господарським судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані норми матеріального права, порушено вимоги ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови із залишенням рішення місцевого господарського суду в силі, оскільки воно відповідає чинному законодавству України та обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -