Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.11.2008р. (суддя Попова І.А.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. (судді Мойсеєнко Т.В. –головуючий, Колодій Н.А., Кричмаржевський В.А.), позовні вимоги задоволено; зобов’язано Сільськогосподарський виробничий кооператив "імені Фрунзе" звільнити зайняту земельну ділянку площею 4,5745га, кадастровий номер 2321255100:05:014:0016, розташовану на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області та повернути її на користь ТОВ "Ніка"; стягнуто з відповідача на користь позивача 203грн. судових витрат.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Учасники процесу не скористалися наданим процесуальним правом на участь свого представника в судовому засіданні касаційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 12.03.2007р. між ТОВ "Ніка" (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) було укладено договір оренди землі, реєстраційний №040726800042, за умовами якого ОСОБА_1 передав позивачу строком на 5 років у користування земельну ділянку площею 4,5745га, яка знаходиться на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області. Згідно кадастрового плану вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2321255100:05:014:0016.

Державним актом на право власності на земельну ділянку (серія ЗП №177498, виданий 29.12.2005р.) підтверджується, що орендодавець ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,5745га, яка знаходиться на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області.

За актом прийому-передачі від 16.06.2007р земельна ділянка була передана позивачу.

Відповідно до матеріалів справи, спірною земельною ділянкою, отриманою Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка" в оренду за договором оренди землі №040726800042, продовжує користуватися СВК ім. Фрунзе.

Позивач, вважаючи що відповідач займає спірну земельну ділянку без належних правових підстав, відмовляється її звільняти, чим порушує його законне право здійснювати користування земельною ділянкою загальною площею 4,5745га, на праві оренди, звернувся до господарського суду з вказаним позовом.

Статтею 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.6 ст. 93 Земельного кодексу України та ч.1 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 17 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у встановленому законом порядку набув право оренди земельної ділянки площею 4,5745га, яка знаходиться на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, та якій згідно кадастрового плану присвоєно номер 2321255100:05:014:0016.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07.08.2008р., складеного державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Запорізькій області у присутності представників позивача та відповідача, в результаті перевірки встановлено використання спірної земельної ділянки сільськогосподарським виробничим кооперативом ім. Фрунзе.

В обґрунтування свого твердження щодо правомірного користування землею відповідач посилався на договір оренди земельної частки (пай) від 30.01.2005р. за №140, укладений із ОСОБА_1, в тому числі і права на земельну частку (пай) площею 4,84га з терміном дії до 30 січня 2012 р.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вказаний договір не можна приймати до уваги в якості законної підстави користування саме спірною земельною ділянкою з огляду на ст.ст.125, 126 ЗК України та виходячи з такого, що з названого договору оренди земельної частки (паю) не вбачається, що відповідачу передана саме та земельна ділянка, право оренди якої набув позивач за вказаним договором оренди, оскільки предметом цього договору є земельна частка (пай) розміром 4,84 умовних кадастрових гектарів.

Також суди цілком правильно врахували, що за змістом Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" (161-14) громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів, з дотриманням вимог вказаного Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Стаття 31 зазначеного Закону визначає, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно п.17 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

За таких обставин суди дійшли висновку, що правовстановлюючі документи, на підставі яких було укладено договір оренди земельної частки (паю) 30.01.2005р. з СВК "Імені Фрунзе", втратили свою чинність по відношенню до ОСОБА_1 з дати отримання ним державного акту на право власності на землю, тобто з 29.12.2005р.

На підставі державного акту від 29.12.2005р. договір оренди спірної земельної ділянки між СВК "Імені Фрунзе" та ОСОБА_1 у встановленому порядку не укладався. 25.08.2006р. ОСОБА_1 направив відповідачу заяву про виділення йому земельної ділянки в натурі та отримання Державного акту на право власності на землю, і повідомив про припинення договірних відносин з останнім, а також про відсутність намірів відновлювати договірні відносини.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

З огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт використання відповідачем спірної земельної ділянки без достатніх правових підстав, що відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку належним чином не спростовано, висновки судів про задоволення позову щодо зобов’язання відповідача звільнити зайняту земельну ділянку правомірні.

Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 24.03.2009 року у справі №8/485/08 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.