• ОСОБА_19 про передачу їй у власність однієї двокімнатної квартири типу 6 загальною площею 72,30 кв. м на 5 поверсі житлового будинку під будівельним номером 4, що входить до комплексу, який складається з шести 34-поверхових житлових будинків з каркасом з монолітного залізобетону, які розташовані на перехресті вулиць Оноре де Бальзака та проспекту Ватутіна у другому мікрорайоні житлового массиву Троєщина Деснянського району міста Києва, або іншої квартири подібного типу, в зв'язку з відсутністю вимог щодо грошових зобов'язань до Будівельної Корпорації "УкрАзіаБуд".

• Судом частково задоволено заяву ОСОБА_20 про визнання його конкурсним кредитором на суму 278 894,00 грн., заяву ОСОБА_21 про визнання її конкурсним кредитором на суму 263 000,00 грн. та заяву ОСОБА_1 про визнання його конкурсним кредитором на суму 137 522,00 грн.

• Припинено провадження у справі № 15/857-6 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27 у зв'язку з відкликанням заяв з вимогами до боржника, згідно ст. 10 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ОСОБА_2 та ОСОБА_28. звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили:

ОСОБА_2 –скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у визнанні її конкурсним кредитором, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 11, 15, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі –Закону), статей 526, 530, 599, 610, 611, 612, 623, 624 Цивільного кодексу України, статей 4-3, 87 Господарського процесуального кодексу України;

ОСОБА_28. скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині часткового визнання його конкурсним кредитором, аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(далі –Закону), статей 526, 623 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції в частині розгляду грошових вимог кредиторів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , норми якого, як спеціальні норми права, переважають в застосуванні над загальними нормами ГПК України (1798-12) .

За приписами абзацу 7 статті 1 Закону грошове зобов'язання це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством .

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Відповідно до частини 15 статті 11 Закону після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону.

Отже, кредитор з майновими вимогами вправі дати їм грошову оцінку відповідно до норм цивільного законодавства та звернутися до боржника з грошовими вимогами у справу про банкрутство, якщо такі вимоги виникли до моменту порушення провадження у справі (є конкурсними за своєю правовою природою) та випливають з підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, є збитками або шкодою. Законодавець допускає участь у справі про банкрутство кредитора з майновими вимогами та не обмежує коло захисту ним своїх цивільних прав та інтересів виключно вимогами майнового характеру.

За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Відповідно до частин 1, 3 статті 4 зазначеного Закону (в редакції станом на момент укладення інвестиційних договорів скаржниками, до 15.12.2005року) об'єктами інвестиційної діяльності могли бути будь-яке майно, зокрема, об'єкти житлового будівництва, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Згідно з частинами 1, 3, 5 зазначеного Закону (1560-12) всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів. Інвестор має право володіти, користуватися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - Кодексу) майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

За приписами частин 2, 3 статті 331 Кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до частин 3, 4 статі 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) до 1 січня 2012року суб'єктам господарської діяльності, що здійснюють будівництво (забудовникам), дозволяється проводити державну реєстрацію права власності в бюро технічної інвентаризації на об'єкти незавершеного будівництва та їх частини з метою подальшого продажу чи передачі в іпотеку . Забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін.

Згідно положень частини 6 статті 3 Кодексу однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність і на таких засадах повинні ґрунтуватися зобов'язання сторін (частина 3 статті 509 Кодексу). Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 2, 3 статті 612 Кодексу боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно з частинами 1-3 статті 623 Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

За приписами частини 1 статті 6 Кодексу сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що інвестиційний договір, як особливий вид цивільно-правових договорів, не регламентованих Цивільним кодексом України (435-15) , може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмету та цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, фінансової допомоги, передачі майнових прав) та є одним із способів набуття права власності спочатку на майнові права об'єкту інвестування, а пізніше, на новостворене в ході інвестиційної діяльності майно. Відтак, зазначений договір передбачає як грошові, так майнові права (обов'язки) сторін договору.

Законодавець допускає виникнення права власності на об'єкт незавершеного будівництва в час економічної кризи до 2012року, до моменту завершення будівельних робіт та визначає механізм захисту прав інвесторів шляхом набуття прав власності на об'єкти незавершеного будівництва за умови повного виконання ними інвестиційних зобов'язань, виключаючи можливість розірвання зазначених договорів із застосуванням наслідків розірвання договору.

Встановлення обставин чинності інвестиційної угоди та порушення боржником строків передачі інвестору об'єкта інвестування надає кредитору (інвестору) право звернення до суду в справі про банкрутство з грошовими вимогами про відшкодування збитків, завданих в частині недобудови спірної квартири до стану готовності згідно умов інвестиційної угоди, оскільки такі грошові зобов'язання є відповідно до абзацу 7 статті 1 Закону такими, що випливають "з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України", зокрема, частин 1-3 статті 623 Кодексу .

Майновими за своєю правовою природою є вимоги інвестора до боржника про передачу інвестору об'єкта його майнових прав - незавершеної будівництвом квартири. У випадку відмови боржника в добровільному порядку передати зазначений об'єкт інвестору, - спір з цього приводу виходить за межі провадження у справі про банкрутство та повинен розглядатися в позовному провадженні загальними судами.

Як вбачається з матеріалів справи, оголошення про порушення провадження у справі №15/857-б про банкрутство боржника опубліковано в газеті "Урядовий кур’єр"№89 від 23.05.2007 року (том 3 а.с. 111).

18.06.2007 року відповідно до частини 1 статті 14 Закону ОСОБА_2 звернулась до господарського суду міста Києва з заявою про визнання її конкурсним кредитором Боржника на суму 881889,00 грн. (т.16(Д) а.с.28-41), з яких 757500 грн. компенсація вартості спірної двохкімнатної квартири, яка була предметом договору інвестування, 24 889 грн. пені та 100 000 грн. компенсації моральної шкоди за порушення зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується, що між Боржником та ОСОБА_2 було укладено договір № 29-10-03-Тр інвестування будівництва житлового будинку від 29.10.2003 року. Об’єкт інвестування знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, мікрорайон 2 житлового масиву Троєщина, буд. 4, тип квартири №1. Плановий термін закінчення будівництва: 4 квартал 2004 р. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 зробила повну оплату, що підтверджується платіжними дорученнями №1 від 13.11.2003 р. та №6 від 13.11.2003 р. (том 16-Д, а.с. 28-41)

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов цього договору боржником було передано кредитору майнові права на квартиру, які інвестор з свого боку передала в заставу АППБ "Аваль" на забезпечення виконання умов кредитного договору №014/04/1315Ф від 13.11.2003 року.

Також судом першої інстанції встановлено, що зазначений договір інвестування не розірваний, не визнаний недійсним та не припинений іншим чином. З огляду на зазначене суд дійшов висновку про втрату ОСОБА_2 майнових прав на квартиру та відмову їй у визнанні грошових вимог.

Колегія суддів касаційного суду зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що вимоги заявниці необґрунтовані у зв'язку з передачею спірних майнових прав на квартиру у заставу АППБ "Аваль" на забезпечення виконання умов кредитного договору №014/04/1315Ф від 13.11.2003 року, оскільки судом не встановлено обставин звернення банком стягнення на заставне майно (майнові права на квартиру) .

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України застава майна (майнових прав) є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не одним із способів відчуження майна (майнових прав). Майно (майнові права) переходять у власність заставодержателя за наслідком звернення стягнення на зазначене майно (майнові права), а не по факту укладення договору застави.

Також колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведення кредитором ОСОБА_2 обставин неможливості виконання зобов'язань боржником за спірним договором, що настали після прострочення відповідно до частини 2 статті 612 Кодексу, так як, відповідно до частини 15 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону, а також враховуючи, що відшкодування збитків є грошовою вимогою до боржника то, незалежно від правової природи первісного зобов'язання між боржником та кредитором (навіть якщо воно було речовим і не виконано боржником), кредитор вправі подати заяву з грошовими вимогами про відшкодування збитків згідно частини 15 статті 11 Закону.

З огляду на зазначене, ухвалу суду від 23.07.2008 року (том 5, а.с. 113 –145) слід скасувати в частині відмови у визнанні грошових вимог кредитора ОСОБА_2, направивши справу в цій частині на новий розгляд.

При новому розгляді грошових вимог кредитора ОСОБА_2 суду належить диференціювати майнові та грошові вимоги кредитора, дослідивши ступінь недобудови об'єкту інвестування до стану готовності, визначеного умовами спірного інвестиційного договору, та врахувавши можливість його передачі кредитору (інвестору), як окремого об'єкту його майнових прав; дослідити обставини можливого звернення стягнення на майнові права на спірний об'єкт згідно зазначеного договору застави з АППБ "Аваль"; дослідити обставини виникнення грошових зобов'язань боржника перед кредитором з підстав цивільного законодавства, пов'язаних з невиконанням умов інвестиційного договору, та з врахуванням встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення щодо кредиторських вимог ОСОБА_2

22.06.2007 року відповідно до частини 1 статті 14 Закону ОСОБА_28. звернувся до господарського суду міста Києва з заявою про визнання його конкурсним кредитором Боржника (т.16(Д) а.с.206-228) на суму 716 562,00 грн., з яких 137 522грн. - внесок інвестора на побудову квартири та 549 040грн. - збитки завдані невиконанням зобов'язання з передачі квартири, що відповідають ринковій вартості аналогічної квартири на момент звернення до суду з грошовими вимогами.

Судом першої інстанції встановлено, що між Боржником та ОСОБА_1. було укладено договір № 3-11-03-Тр інвестування будівництва житлового будинку від 03.11.2003 року . Об’єкт інвестування знаходиться за адресою: м. Київ, Деснянський район, мікрорайон 2 житлового масиву Троєщина, буд. 6, тип квартири №15. Плановий термін закінчення будівництва: 4 квартал 2004 р. Відповідно до умов договору ОСОБА_28. здійснив повну оплату об'єкту інвестування, що підтверджується платіжними дорученнями та довідкою боржника №20/107 від 10.03.2006 р. (т.16(Д) а.с.220-224).

Також судом першої інстанції встановлено, що зазначений договір інвестування не розірваний, не визнаний недійсним та не припинений іншим чином.

Визнаючи грошові вимоги кредитора ОСОБА_1 в частині інвестиційного внеску на суму 137 522грн. та відхиляючи його вимоги в частині збитків на суму 549040грн. суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення кредитором розміру збитків та неподання доказів неможливості виконання, що настала після прострочення боржника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає про те, що зазначені висновки суду першої інстанції не узгоджуються з приписами частини 15 статті 11 Закону, абзацу 7 статті 1 Закону та положень статей 526, 611, 623 Цивільного кодексу України, оскільки виключають виникнення грошових зобов'язань на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України та виключають настання строку виконання всіх зобов'язань боржника (як грошових, так речових) за наслідком публікації оголошення про порушення справи про банкрутство.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано заборону відповідно до положень статті 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" розірвання договорів інвестування по яких здійснено 100% інвестиційні внески та можливість державної реєстрації об'єктів незавершеного будівництва, що створює правові можливості для передачі інвестору об'єкту незавершеного будівництва (квартири) у власність. Відтак, законодавець виключає можливість повернення інвестору внесених ним коштів на будівництво квартири, як наслідок розірвання договору, а отже, і включення таких грошових зобов'язань до реєстру вимог кредиторів.

Колегія суддів касаційного суду зазначає про те, що обов'язок кредитора щодо подання грошових вимог у справі про банкрутство відповідно до статті 14 Закону повинен кореспондуватися з обов'язком суду відповідно до статті 4-2 ГПК України забезпечити рівність сторін процесу та обов'язком суду відповідно до статті 38 ГПК України витребувати відповідні документи і матеріали, якщо подані сторонами докази є недостатніми для прийняття рішення.

З огляду на зазначене, ухвалу суду від 23.07.2008 року (том 5, а.с. 113 –145) слід скасувати в частині розгляду грошових вимог кредитора ОСОБА_1, направивши справу в цій частині на новий розгляд.

При новому розгляді грошових вимог кредитора ОСОБА_1 суду належить диференціювати майнові та грошові вимоги кредитора, дослідивши ступінь недобудови об'єкту інвестування до стану готовності, визначеного умовами спірного інвестиційного договору, та врахувавши можливість його передачі кредитору (інвестору), як окремого об'єкту його майнових прав; дослідити обставини виникнення грошових зобов'язань боржника перед кредитором з підстав цивільного законодавства, пов'язаних з невиконанням умов інвестиційного договору, та з врахуванням встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення щодо кредиторських вимог ОСОБА_1

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2008 року в частині відмови у визнанні грошових вимог кредитора ОСОБА_2 та в частині розгляду грошових вимог кредитора ОСОБА_1 прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такими, що підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд в цій частині до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 23.07.2008 року в частині відмови у визнанні грошових вимог кредитора ОСОБА_2 (пункт 1 резолютивної частини ухвали суду від 23.07.2008року) та в частині розгляду грошових вимог кредитора ОСОБА_1 ( пункт 16 резолютивної частини ухвали суду від 23.07.2008року) - скасувати, справу №15/857-б в цій частині направити на новий судовий розгляд до господарського суду міста Києва.