розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 березня 2009 року у справі № 6/476/08 за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів" про стягнення суми, –

У жовтні 2008 року приватний підприємець Дробілко Валентин Сергійович звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до приватного підприємства "Фабрика делікатесних сирів", з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про стягнення заборгованості за надані послуги в розмірі 86573,95 грн. та пені в сумі 3984,77 грн., посилаючись на невиконання відповідачем умов договору перевезення вантажів № 06/07-Т від 1 листопада 2006 року.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2008 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 86573,95 грн., пеню в сумі 3984,77 грн. та судові витрати.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19 березня 2009 року рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення пені в розмірі 3984,77 грн. і в цій частині в позові відмовлено. В решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, просить постанову господарського суду другої інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, посилаючись на відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

Сторони не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання укладеного сторонами договору від 1 листопада 2006 року про перевезення вантажів позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, проте, останній за надані послуги розрахувався частково.

17 вересня 2008 року позивачем направлено на адресу відповідача рахунок № 1 на оплату послуг та претензію № 1, які отримані відповідачем 24 вересня 2008 року, проте, залишені без належного задоволення.

Відповідно до акту звірки розрахунків від 7 листопада 2008 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 86573,95 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та встановленого ним факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 86573,95 грн., яка виникла внаслідок невиконання відповідачем договірних зобов'язань. Крім того, господарський суд першої інстанції, зважаючи на умови п. 5.2 договору від 1 листопада 2006 року, дійшов висновку про правомірність і обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені за період з 9 жовтня 2008 року по 17 грудня 2008 року.

При розгляді даної справи в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого суду в частині задоволення позову щодо стягнення пені і відмови в позові в даній частині, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо розміру пені. Судом зазначено, що ставка Національного банку України є величиною змінною, а в договорі про перевезення вантажів сторонами не зазначено, за який саме період вона береться та, від якої суми обчислюється.

Проте, з висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення пені погодитись не можна, оскільки він прийнятий з невірним тлумаченням норм матеріального права, без урахування положень, викладених в ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 178, 549 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" стосовно пені, її розмірів та періоду, за який вона стягується.

З огляду на викладене, постанову апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені не можна визнати законною, обґрунтованою, прийнятою у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, в зв'язку з чим оскаржувана постанова в зазначеній частині підлягає скасуванню.

Висновок апеляційної інстанції про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу і рішення місцевого суду в повному обсязі є правомірними, а тому підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України –

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19 березня 2009 року у справі № 6/476/08 в частині щодо відмови у стягненні пені скасувати.

В решті вказану постанову і рішення господарського суду Запорізької області від 18 грудня 2008 року у справі № 6/476/08 залишити без змін.