Київський природоохоронний прокуратур звернувся до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Антор-Експо" повернути позивачеві самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,52 га, розташовану в м. Києві у парку "Дружби народів" (урочище Чорторий) з приведенням її у приданий для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд, їх знесення та вивезення.

Київська міська рада позовні вимоги прокурора підтримала.

Рішенням від 05.10.05 господарський суд м. Києва (суддя Борисенко І.І.) позов задовольнив у повному обсязі, зобов'язавши відповідача звільнити спірну земельну ділянку, привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення самовільно встановлених будівель, споруд.

Рішення мотивовано встановленням обставин безпідставного використання відповідачем спірної земельної ділянки під розміщення теплоходу "Кристал".

Рішення переглядалось Київським апеляційним господарським судом в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , але ухвалою від 30.10.08 Вищий адміністративний суд України постанову у справі скасував, направивши її до апеляційного суду на новий апеляційний розгляд в порядку господарського судочинства.

Постановою від 24.03.09 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Сотнікова С.В. –головуючого, Дикунської С.Я., Дзюбка П.О.) рішення суду першої інстанції залишив без змін, відхиливши доводи відповідача щодо оформлення ним прав на спірну земельну ділянку.

Ухвалою від 03.06.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована невставновленням судами обставин розташування на спірній земельній ділянці певних будівель і споруд, до яких теплохід "Кристал" не відноситься, а також недотриманням при розгляді справи прав Державного комунального підприємства "Плесо", яке є користувачем спірної земельної ділянки, та Товариства з обмеженою відповідальністю "Норіс".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Норіс" також звернулось з касаційною скаргою, заявивши вимоги про скасування рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з вимогами ст. 107 Господарського процесуального кодексу України право касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанови апеляційного господарського суду мають сторони у справі, прокурор, а також особи, які не були залучені до участі у справі, якщо суд прийняв рішення або постанову, що стосується їх прав та обов’язків.

Зважаючи на відсутність винесення судами першої та апеляційної інстанцій відповідної ухвали щодо залучення ТОВ "Норіс" до участі в справі, судова колегія призначила до розгляду в судовому засіданні клопотання про прийняття до провадження касаційної скарги цієї особи для з'ясування обставин, які б надавали підстави визнати її особою незалученою до участі у справі, прийняте рішення по якій стосується її прав та обов’язків.

У судовому засіданні з огляду на надані представниками сторін пояснення судова колегія дійшла висновку про прийняття касаційної скарги вказаної особи до розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі ст.ст. 187, 189 ЗК України та рішення Київської міської ради №16/890 від 25.09.03 (ra_016023-03) "Про порядок здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в місті Києві" спеціалістами управління по контролю за використанням та моніторингу земель Головного управління земельних ресурсів проведено перевірку щодо дотримання вимог земельного законодавства на землях водного фонду в Деснянському районі м. Києва, за результатами якої складно Акт №1014/03 від 30.11.04.

Перевіркою виявлено, що земельна ділянка площею 0,52 га в парку "Дружби народів" (урочище Чорторий) в Деснянському районі м. Києва використовується відповідачем без документів, що посвідчують право власності або права користування земельною ділянкою згідно зі ст.ст. 125, 126 ЗК України. На огородженій земельній ділянці, що охороняється, знаходиться стоянка теплоходу "Кристал".

У доповненнях та зауваженнях до акту директором відповідача вказано, що товариство оформлює право користування земельною ділянкою, зокрема, наявне доручення Київради на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування об'єкта, згода Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу.

Відповідач 21.12.04 звернувся до Київради з клопотанням №К-3324 про надання згоди на розроблення проекту відведення спірної земельної ділянки в користування на умовах оренди для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу. Проте згідно з повідомленням Заступника Київського міського голови від 12.07.05 відповідачу відмовлено в наданні згоди на розроблення проекту відведення цієї земельної ділянки, оскільки розміщення об'єкта передбачається в прибережній захисній смузі р. Дніпро.

У зв'язку з викладеними обставинами Київський природоохоронний прокуратур звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов'язання відповідача повернути позивачеві самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,52 га, розташовану в м. Києві у парку "Дружби народів" (урочище Чорторий) з приведенням її у приданий для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд, їх знесення та вивезення.

Такий спосіб захисту прав передбачений ст. 212 ЗК України, відповідно до ч.ч. 1, 3 якої самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними; повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Поняття самовільного зайняття земельних ділянок визначено в ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (в редакції на момент вирішення спору) як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Вказана норма кореспондується зі ст. 125 ЗК України, яка передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

З огляду на положення вказаних норм суди першої та апеляційної інстанцій правильно відхилили доводи відповідача щодо правомірності використання земельної ділянки без правоустановчих документів, якщо ділянка знаходиться в процесі оформлення права користування нею.

Проте дійшовши по суті правильного висновку про необхідність захисту прав Київської міської ради, яка здійснює право власності землю від імені відповідної територіальної громади, суди при вирішенні спору не врахували наступного.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пунктах 1, 4, 7 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; постановлене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким; резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог із зазначенням, зокрема, які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити.

Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції в своєму рішенні зобов'язав відповідача звільнити земельну ділянку площею 0,52 га, розташовану в м. Києві в парку "Дружби народів" (урочище Чорторий), привівши її в придатний для використання стан шляхом знесення самовільно встановлених будівель, споруд.

Проте з рішення та постанови у справі не вбачається дослідження судами обставин фактичного розташування на спірній земельній ділянці певних будівель чи споруд. Тобто судами при розгляді справи конкретно не з'ясовано, яким саме чином відповідач здійснив зайняття спірної земельної ділянки, зокрема розташування певних об'єктів рухомого чи нерухомого майна тощо. У судових рішеннях вказано лише про встановлення при перевірці факту знаходження стоянки теплоходу "Кристал", але при розгляді справи вказані об'єкти (теплохід та стоянка теплоходу) не отримали належної правової оцінки стосовно обставин самовільного зайняття земельної ділянки. Також судами не досліджувались обставини розташування певних інших об'єктів на території земельної ділянки площею 0,52 га.

Більш того, застосувавши в резолютивній частині рішення поняття "знесення самовільно встановлених будівель, споруд" суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення не зазначив жодних висновків з цього приводу. Цивільне законодавство України не містить вказаного судом першої інстанції поняття, натомість, у ст. 376 регулює правовідносини з самочинного будівництва, але положення вказаної норми судами при розгляді справи не застосовувались. Як вже зазначалось, судами взагалі не встановлено наявність на спірній земельній ділянці певних об'єктів рухомого чи нерухомого майна (будівель, споруд), належність їх певним особам, а також підстави і законність їх розташування.

Зокрема, судом апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 105 ГПК України не надано жодної правової оцінки (прийнято до уваги чи відхилено) викладеним в апеляційній скарзі доводам відповідача щодо передання спірної земельної ділянки Державним комунальним підприємством "Плесо", яке є землекористувачем цієї ділянки, в користування строком до 15.05.26 Товариству з обмеженою відповідальністю "Норіс", у якого позивач придбав вищезазначений теплохід "Кристал". Вказані обставини не отримали при вирішенні спору жодної правової оцінки щодо законності укладених між вказаними особами угод, а також виникнення на їх підставі певних прав та обов'язків.

Суд першої інстанції при розгляді справи також не з'ясував користувача спірної земельної ділянки та не залучив його до участі в справі як особу прав і обов'язків якої стосується даний спір. Прийняття ж рішення або постанови, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі, в силу п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України (1798-12) є в будь-якому випадку підставою для скасування судових рішень.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин та залучення до участі у справі всіх осіб, прав і обов’язків яких стосуються спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційні скарги задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.09 та рішення господарського суду м. Києва від 05.10.05 у справі №4/483 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.