розглянув касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Банк Богуслав" (правонаступник товариства з обмеженою відповідальністю "Банк Богуслав", далі –ВАТ "Банк Богуслав", ТОВ "Банк Богуслав"), м. Київ

на ухвалу господарського суду міста Києва від 05.02.2009

зі справи № 21/132

за позовом ТОВ "Банк Богуслав"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Факти та коментарі", м. Київ (далі –ТОВ "Редакція газети "Факти та коментарі"), та

Лещенка Олександра Станіславовича, м. Київ (далі –Лещенко О.С.)

про захист ділової репутації.

Судове засідання проведено за участю представників:

ВАТ "Банк Богуслав" – Борисенка М.І.,

ТОВ "Редакція газети "Факти та коментарі" –Лебедєвої М.В.,

Лещенка О.С. –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ТОВ "Банк Богуслав" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Редакція газети "Факти та коментарі" про спростування недостовірної інформації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2009 (суддя Шевченко Е.О.) залучено до участі у справі іншого відповідача –фізичну особу Лещенка О.С. та припинено провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2009 (колегія суддів у складі: суддя Сотніков С.В. –головуючий, судді Дикунська С.Я., Дзюбко П.О.) апеляційну скаргу ТОВ "Банк Богуслав" на зазначену ухвалу місцевого господарського суду з посиланням на пункт 2 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) не прийнято до розгляду і повернуто скаржникові.

ВАТ "Банк Богуслав" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зокрема, просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невірне застосування приписів абзаца другого частини четвертої статті 277 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) та Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (2782-12) (далі –Закон), що призвело до порушення норм процесуального права. На думку скаржника, відповідно до згаданого припису статті 277 ЦК України та норм Закону єдиним належним відповідачем у даній справі є редакція друкованого засобу масової інформації, тому місцевий господарський суд безпідставно залучив співвідповідачем у справі фізичну особу –автора інформації та припинив провадження у справі.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Сторони відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду з урахуванням такого.

Пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах, зокрема, якщо спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу.

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 21 ГПК України сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами –можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред’явлено позовну вимогу.

У частині першій статті 21 Закону зазначено, що редакція або інша установа, що виконує її функції здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації за дорученням засновника (співзасновників).

За приписом частини першою статті 25 Закону журналістом редакції друкованого засобу масової інформації відповідно до цього Закону є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносин з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням.

Таким чином, відповідачами у справі про захист ділової репутації у зв’язку з поширенням недостовірної інформації друкованим засобом масової інформації є його редакція та автор цієї інформації. Якщо редакція не має статусу юридичної особи належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації.

Відповідно правову позицію наведено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (v_001700-09) .

Наявність відомостей про те, що автором спірної інформації є фізична особа не виключає можливість залучення господарським судом цієї фізичної особи до участі в господарській справі як іншого відповідача відповідно до статті 24 ГПК України. Тому такий спір не підлягає розгляду в господарських судах.

Зі змісту оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду вбачається, що згідно з поясненнями ТОВ "Редакція газети "Факти та коментарі" та поданими цим товариством доказами журналіст газети "Факти та коментарі" Лещенко О.С. є автором спірної інформації.

Отже, місцевий господарський суд обґрунтовано припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про необхідність припинення провадження у даній справі з огляду на таке.

У абзаці другому частини четвертою статті 277 ЦК України зазначено, що поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Журналіст друкованого засобу масової інформації, у тому числі його штатний працівник, під час здійснення ним професійних обов’язків щодо збирання, одержання, створення та підготовки інформації не може вважатися ні посадовою, а ні службовою особою.

Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумачення норм Закону. Так, за змістом частини четвертої статті 41 Закону до відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації притягуються й автори інформаційних матеріалів, що порушують цей Закон.

За наведених обставин оскаржувана ухвала місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1119 –11111, 11113 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Ухвалу господарського суду міста Києва від 05.02.2009 зі справи № 21/132 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Банк Богуслав" –без задоволення.