Цюрупинська міська рада звернулася до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробниче підприємство "Торговий дім "Ворзель" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, яка знаходиться в Херсонській області м. Цюрупинськ, вул.

Доповідач: Волковицька Н.О.

Гвардійська, 177а, розірвання договору оренди земельної ділянки від 18.05.2005 року №040572900035 та стягнення збитків по орендній платі за землю у сумі 6924,57 грн.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 16.12.2008 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

За апеляційною скаргою Цюрупинської міської ради судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.02.2009 року залишене без змін.

Цюрупинська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 16.12.2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20.02.2009 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій порушено законодавство та не застосовано норми матеріального та процесуального права, які повинні бути застосовані. Висновки, викладені у постанові не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, на думку заявника, відповідач систематично не сплачує орендну плату за землю, чим порушує умови договору та завдає збитків позивачу, а тому є підстави для дострокового розірвання договору оренди, повернення земельної ділянки до земель міста та відшкодування збитків по орендній платі за землю.

Заслухавши суддю –доповідача та присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 18.05.2005 року між Цюрупинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробниче підприємство "Торговий дім "Ворзель" на підставі рішення Цюрупинської міської ради від 31.03.2005 року № 515 укладено договір оренди землі №040572900035 про оренду земельної ділянки, яка знаходиться в м.Цюрупинську, вул. Гвардійська, 177а строком до 18.05.2010 року.

В зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов зазначеного договору систематично не вносить орендну плату позивач просить розірвати договір оренди земельної ділянки, стягнути збитки у сумі 6924,57грн. та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, в зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору систематично не вносить орендну плату.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що у відповідача відсутня заборгованість по орендній платі, що підтверджується актом складеним за участю ДПІ у Цюрупинському районі, згідно з яким переплата орендної плати станом на 01.12.2008 року складає 3611,91 грн.

Суди дійшли висновку, що оскільки перерахування орендної плати здійснюється через ДПІ, яка і веде облік своєчасності та повноти сплати орендної плати за землі комунальної власності, а тому суди прийняли до уваги акт, складений за участю ДПІ у Цюрупинському районі, який свідчить про відсутність заборгованості по сплаті орендної плати.

Відповідно до пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) .

Частиною 3 статті 291 Господарського кодексу України передбачено що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Приписами статті 17 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою, сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Позивачем, всупереч положенням статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не доведено систематичної несплати орендних платежів, а відтак суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів апеляційного суду не прийняла до уваги, в силу положень 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , акт звіряння наданий позивачем до суду апеляційної інстанції, оскільки складений він станом на 01.01.2009 року, в той час як оскаржуване рішення прийнято господарським судом 16.12.2008 року.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що у власності ТОВ "Торгівельно-виробниче підприємство "Торговий дім "Ворзель" є цілісний майновий комплекс, а саме ділянка - порт переробки вантажів, що знаходиться в Херсонській обл., Цюрупинський р-н, м.Цюрупинськ, вул.Гвардійська, 177-а. Порт знаходиться на земельній ділянці загальною площею - 5, 0782 га. Земельна ділянка знаходиться в оренді у відповідача згідно спірного договору оренди землі від 18.05.2005 pоку.

Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій і розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач має право на землекористування і позов в частині усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку, яка знаходиться в Херсонській області, м.Цюрупинськ, вул. Гвардійська, 177а задоволенню не підлягає.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 6924,57 грн. апеляційний суд зазначив:

У відповідності до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі шляхом подання позову про відшкодування збитків.

Аналогічна норма права міститься у статті 22 Цивільного кодексу України, яка також передбачає, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зазначені статті визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин у особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності.

Позивач не довів склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог в цій частині.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Херсонської області від 16.12.2008 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 20.02.2009 року у справі № 15/441-ПД-08 господарського суду Херсонської області залишити без змін.