В.о. прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до ПП "Канпол і К" та ПП "Фірма SKF" про:

- визнання недійсним договору купівлі –продажу земельної ділянки площею 15,0341 га, що розташована в селі Тетерівка Житомирського району по вул. Кооперативній, який був укладений 11.07.2006 р. між відповідачами;

- застосування до сторін наслідків недійсності правочину, а саме: зобов'язання ПП "Канпол і К" повернути ПП "Фірма SKF" земельну ділянку площею 15,0341 га, що розташована в селі Тетерівка Житомирського району по вул. Кооперативній; зобов'язання ПП "Фірма SKF" повернути ПП "Канпол і К" грошові кошти, що були сплачені на виконання умов спірного договору; зобов'язання ПП "Фірма SKF" повернути Тетерівській сільській раді земельну ділянку; зобов'язання Тетерівської сільської ради повернути ПП "Фірма SKF" 600152 грн., що були сплачені на виконання умов договору купівлі –продажу земельної ділянки від 29.03.2006 р.

Позовні вимоги з посиланням на статтю 216 Цивільного кодексу України та статтю 208 Господарського кодексу України обґрунтовані тим, що 13.11.2007 р. рішенням господарського суду Житомирської області було визнано недійсним договір від 29.03.2006 р. купівлі –продажу земельної ділянки площею 15,0341 га, що розташована в селі Тетерівка Житомирського району по вул. Кооперативній, укладений між Тетерівською сільською радою та ПП "Фірма SKF".

Оскільки вказаний договір було визнано судом недійсним, то договір купівлі –продажу земельної ділянки від 11.07.2006 р., укладений між ПП "Фірма SKF" та ПП "Канпол і К" також підлягає визнанню недійсним, а між сторонами повинно бути проведено реституцію.

Тетерівська сільська рада повністю підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

ПП "Фірма SKF" та ПП "Канпол і К" у відзиві на позовну заяву просили відмовити у її задоволенні, посилаючись, зокрема на те, що наслідки недійсності угоди передбачені статті 216 Цивільного кодексу України стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

На думку відповідачів, захист такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 08.10.2008 р. (суддя Тимошенко О.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що права особи, яка вважає себе власником спірного майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого статтею 216 Цивільного кодексу України, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону.

За апеляційним поданням першого заступника прокурора Житомирської області Житомирський апеляційний господарський суд (судді: Веденяпін О.А., Зав"язун В.С., Іоннікова І.А.), переглянувши рішення господарського суду Житомирської області від 08.10.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 24.03.2009 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив в повному обсязі, визнав недійсним договір купівлі –продажу земельної ділянки площею 15,0341 га, що розташована в селі Тетерівка Житомирського району по вул. Кооперативній, який був укладений 11.07.2006 р. між ПП "Фірма SKF" та ПП "Канпол і К" і застосував правові наслідки недійсності правочинів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що договір купівлі –продажу земельної ділянки, укладений 29.03.2006 р. між Тетерівською сільською радою та ПП "Фірма SKF" є недійсним з моменту його вчинення і будь –яких юридичних наслідків для сторін не створив, а тому до ПП "Фірма SKF" не переходило право власності на спірну земельну ділянку, отже, укладаючи оспорюваний договір купівлі – продажу від 11.07.2006 р. з ПП "Канпол і К" відповідач розпоряджався майном позивача.

ПП "Канпол і К" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 р скасувати, а рішення господарського суду Житомирської області від 08.10.2008 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Скаржник, зокрема, зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позов про визнання недійсним договору купівлі –продажу, за яким позивач не є стороною, не є способом захисту порушеного права.

У відзиві на касаційну скаргу Тетерівська сільська рада просила відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора, представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 29.03.2006 р. між Тетерівською сільською радою та ПП "Фірма SKF" було укладено договір купівлі продажу земельної ділянки, за яким сільрада продала, а ПП "Фірма SKF" придбало земельну ділянку площею 15,0341 га, яка розташована в межах села Тетерівка Житомирського району Житомирської області по вул. Кооперативній.

11.07.2006 р. між ПП "Фірма SKF" та ПП "Канпол і К" було укладено договір, за яким ПП "Канпол і К" придбало у ПП "Фірма SKF" земельну ділянку площею 15,0341 га, яка розташована в межах села Тетерівка Житомирського району Житомирської області по вул. Кооперативній.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.11.2007 р., яке набрало законної сили 17.04.2008 р., по справі № 5/104-Д визнано недійсним договір купівлі продажу від 29.03.2006 р., укладений між Тетерівською сільською радою та ПП "Фірма SKF".

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Тетерівської сільської ради про визнання недійсним договору купівлі – продажу земельної ділянки, який був укладений 11.07.2006 р. між ПП "Фірма SKF" та ПП "Канпол і К" та застосування до сторін наслідків недійсності правочину на підставі статті 216 Цивільного кодексу України та статті 208 Господарського кодексу України.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Проте, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 216 Цивільного кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Проте, скасовуючи рішення господарського суду м. Києва, суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, виходячи з встановлених обставин справи судом першої інстанції та враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що рішення господарського суду Житомирської області від 08.10.2008 р. у справі прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін, а постанова апеляційної інстанції скасуванню як така, що прийнята в порушення норм матеріального права.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 6 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 24.03.2009 р. у справі № 2/107-Д скасувати, а рішення господарського суду Житомирської області від 08.10.2008 р. залишити без змін.