РВ ФДМ України по Чернігівській області звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до ТОВ "Ньювел" про стягнення неустойки за час користування майном після закінчення договору оренди з 28.04.2007 р. по 16.10.2008 р. у сумі 135 027, 66 грн. на підставі, зокрема, статей 785 Цивільного кодексу України та 291 Господарського кодексу України (436-15) (з урахуванням заяви від 16.10.2008 р. том 1 а.с. 48).

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Ньювел" просило відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що за рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.12.2007 р. договір оренди № 74-05 визнано таким, що припинив свою дію (з 28.04.2007 р.) та зобов'язано ТОВ "Ньювел" звільнити спірне нежитлове приміщення, у зв'язку з чим наприкінці грудня 2007 р. ТОВ "Ньювел" повністю звільнив приміщення, про що було складено відповідний акт.

Крім того, відповідач подав до суду заяву про застосування позовної давності в порядку, передбаченому частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України (том 1 а.с. 51, 69).

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 04.11.2008 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління статистики у Чернігівській області.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.12.2007 р. (суддя Лавриненко Л.М.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з ТОВ "Ньювел" на користь державного бюджету неустойку в розмірі 46 400,91 грн.

Мотивуючи рішення госоподарський суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню неустойка за період з 26.09.2007 р. по 20.05.2008 р., з посиланням на те, що відповідачем доказів звільнення ним приміщення наприкінці 2007 р. не надано, тобто період прострочення повернення ТОВ "Ньювел" орендованого майна становить з 29.04.2007 р. по 20.05.2008 р.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки з позовними вимогами про стягнення неустойки позивач звернувся до суду 26.09.2008 р., то пропущено строк позовної давності з 29.04.2007 р. по 25.09.2007 р.

За апеляційною скаргою ТОВ "Ньювел" Київський апеляційний господарський суд (судді: Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Рєпіна Л.О.), переглянувши рішення господарського суду Чернігівської області від 18.12.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 15.04.2009 р. змінив його, стягнув з ТОВ "Ньювел" на користь державного бюджету неустойку в розмірі 25 226, 75 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що з наданих на запит суду документів щодо перевірки стану пожежної безпеки в будівлі Головного управління статистики в Чернігівській області з метою встановлення організацій, які користуються спірними приміщеннями вбачається, що орендовані компанією ТОВ "Ньювел" приміщення за адресою: м. Чернігів, вул. Горького, 37 перевірялися 10.09.2007 р., а з доданого до відповіді припису від 28.02.2008 р. вбачається, що відповідач в орендованих приміщеннях вже не знаходився, тобто вказані приміщення були ним звільнені, а доступ до них здійснювало відповідальне за експлуатацію приміщень Головне управління статистики у Чернігівській області. Таким чином, вже 28.02.2008 р. відповідач не був користувачем приміщень.

Суд дійшов висновку, що з позовними вимогами про стягнення неустойки позивач звернувся до суду 26.09.2008 р. Відповідно, позивачем пропущено строк позовної давності щодо стягнення неустойки за період з 29.04.2007 року по 25.09.2007 року. Таким чином, нараховувати штрафні санкції за несвоєчасне звільнення орендованого приміщення потрібно з 26.09.2007 року по 27.02.2008 року.

РВ ФДМ України по Чернігівській області подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. скасувати, а рішення господарського суду Чернігівської області від 18.12.2008 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції період нарахування неустойки був зменшений на підставі Приписів державного пожежного нагляду МНС України від 10.09.2007 р. та 28.02.2008 р., проте, на думку скаржника, вказані приписи не є доказом звільнення приміщення ТОВ "Ньювел" і не є підтвердженням дати передачі приміщення орендодавцю.

ТОВ "Ньювел" також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, а також не дослідженням всіх обставин справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 29.04.2005 р. між РВ ФДМ України по Чернігівській області та ТОВ "Ньювел" було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 74-05, за умовами якого РВ ФДМ України по Чернігівській області передав, а ТОВ "Ньювел" прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 584 кв.м., які розташовані за адресою м. Чернігів, вул. Горького, 37 та знаходиться на балансі Головного управління статистики у Чернігівській області.

Пунктом 5.7 договору сторони передбачили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення його стану або втрати (повної або його частини) орендованого майна з вини орендаря.

У разі припинення договору оренди сторони передбачили, що майно повертається орендарем балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання –передачі, обов'язок по складанню якого покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні за договором (пункт 2.4 договору).

Пунктом 9.9 договору оренди сторони встановили, що у разі якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки в розмірі подвійної орендної плати за час прострочення.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.12.2007 р. у справі № 1/136 за позовом РВ ФДМ України до ТОВ "Ньювел" про примусове повернення державного майна, встановлено, що договір оренди від 29.04.2005 р. № 74-05 припинив свою дію 28.04.2007 р. та зобов’язано ТОВ "Ньювел" звільнити нежитлові приміщення за адресою вул. Горького, 37 у м. Чернігові.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 28.04.2007 р. по 16.10.2008 р. на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України

Відповідно до пункту 3 статті 202 Господарського кодексу України до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) (частина 4 статті 291 Господарського кодексу України).

За приписами статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідачем у справі під час судового провадження була подана заява про застосування строку позовної давності за приписами пункту 1 частини 2 статті 258 та частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність –це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За приписами частини 2 статті 786 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачеві, а щодо вимог наймача –з моменту припинення договору найму.

Проте, на вказані приписи діючого законодавства суди уваги не звернули, а також не врахували, що строк позовної давності та строк нарахування фінансових санкцій не є тотожними, оскільки регулюються різними нормами законодавства.

В даному випадку строк позовної давності визначений приписами статті 258 Цивільного кодексу України, а строк нарахування - статтею 785 вказаного Кодексу.

А тому, беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судам, насамперед, необхідно було дослідити наявні в матеріалах справи докази та встановити:

- дату повернення орендованого майна з урахуванням умов договору та діючого законодавства;

- початок перебігу строку позовної давності;

- період за який підлягає стягненню неустойка, передбачена статтею 785 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що судами при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що застосування норм матеріального права цілковито залежить від повноти та правильності встановлення обставин справи, рішення та постанову не можна визнати законним, у зв’язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Чернігівської області від 18.12.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 р. у справі № 12/188 (14/151) скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Чернігівської області.