У листопаді 2008р. Закрите акціонерне товариство "Горлівськтепломережа" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального підприємства Надія" про стягнення основного боргу в сумі 14062,28грн. за договором підряду №15 від 24.01.2007р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.12.2008р. у справі №18/188 (суддя О.В.Овсяннікова) позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" до Комунального підприємства "Надія" про стягнення 14062,28грн. –задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Надія" на користь Закритого акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" 3515,58грн. боргу, 35,16грн. держмита та 29,5грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В інший частині вимог-відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2009р. у справі №18/188 (колегія суддів у складі головуючого судді Акулової Н.Д., суддів Гези Т.Д., Скакуна О.А.) відновлено строк на подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" задоволено. Рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2008р. у справі №18/188 скасовано. Позовні вимоги про стягнення 14062,28грн. боргу задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства "Надія" на користь Закритого акціонерного товариства "Горлівськтепломережа" 14062,28грн. боргу, 140,62грн. держмита за подання позову, 70,31грн. держмита за подання апеляційної скарги, 118грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з дорученням господарському суду Донецької області видати наказ.

Не погодившись з прийнятою у справі постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невідповідність постанови суду апеляційної інстанції чинному законодавству та фактичним обставинам справи, просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2009р. у справі №18/188 та залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2008р. у справі №18/188.

В судове засідання представники сторін не з’явилися, хоча про час, дату та місце розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином. При цьому, представником відповідача подано заяву про розгляд справи без його участі. Враховуючи зазначене, а також те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 19.05.2009р. явка представників сторін обов’язковою не визнавалася, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників сторін.

Позивач не скористався правом, наданим статтею 111-2 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу відповідача, що не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту в касаційному порядку.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 24.01.2007р. між позивачем (підрядником) та відповідачем (замовником) був укладений договір підряду №15, за умовами якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе виконання робіт по хімічному промиванню внутрішньої системи опалення споживачів (котельня №23) згідно виписки з додатку планової калькуляції №24/07.

Як зазначено судом апеляційної інстанції, пунктом 3.1 цього договору визначено, що при закінченні виконання робіт підрядник надає замовнику акт приймання виконаних підрядних робіт /типова форма КБ-2в/.

Як вірно встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач свої зобов’язання щодо виконання робіт по хімічній промивці внутрішньої системи опалення споживачів виконав, в підтвердження чого наданий акт №223 приймання–здачі виконаних робіт за січень 2007р. на суму 16325,18грн. за формою КБ-2в, підписаний сторонами без заперечень 31.01.2007р., скріплений печатками підприємств, що не заперечується відповідачем.

Пунктом 2.2 даного договору визначено, що замовник здійснює оплату робіт по фактично виконаним об’ємам, які підтверджені актом прийомки виконаних підрядних робіт форми КБ-2В, після підписання сторонами вищезазначеного акту.

Як вірно зазначено попередніми судовими інстанціями, позивач свої зобов’язання за договором виконав, що підтверджується актом прийомки виконаних робіт за січень 2007р. на суму 16325,18грн., тоді як відповідачем фактично у період з травня по жовтень 2008р. оплачено 2262,9грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 23.05.2007р., від 20.06.2007р., від 23.07.2007р., від 22.08.2007р., від 08.10.2007р., виписками банку, внаслідок чого сума недоплати по цьому договору становить 14062,28грн.

При цьому, 16.07.2008р. відповідач звернувся до позивача з листом №503 з проханням розглянути можливість погашення заборгованості за виконані роботи по усім укладеним договорам на суму 45852,4грн. із розрахунку 3821,03грн. в місяць, відносно чого позивач листом від 24.07.2008р. №04/7430 погодився на розстрочку оплати виконаних робіт на 12 місяців із розрахунку 3821,03грн., виходячи із загальної суми боргу по усім договорам 45852,4грн.

Пославшись на положення п.3 ст. 653 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що шляхом обміну листами сторони фактично внесли зміни до укладених договорів в частині розрахунків; у зв’язку з тим, що домовленість щодо розстрочки платежу була досягнута сторонами 24.07.2008р., з щомісячним платежем у сумі 1171,86грн. починаючи з 25.07.2008р.

Врахувавши вищевикладене, приписи ст. 526 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача боргу за період з 25.07.2008р. по 25.10.2008р. на суму 3515,58грн.

Натомість суд апеляційної інстанції, врахувавши положення ст. 188 Господарського кодексу України, підставно не погодився з висновком суду першої інстанції щодо внесення сторонами фактичних змін до укладених договорів в частині розрахунків шляхом обміну листами №503 від 16.07.2008р. та №04/7430 від 24.07.2008р., із зазначенням, що листування сторін щодо погашення заборгованості мало місце після закінчення визначеного п.5.2 договору підряду №15 строку його дії - 31.12.2007р., за відсутності в матеріалах справи додаткових угод про продовження строку дії цього договору.

При цьому, з'ясувавши, що умовами договору конкретний строк протягом якого відповідач повинен оплатити вартість виконаних робіт після підписання акту приймання –здачі виконаних робіт не встановлено, підставно врахувавши приписи ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, судом апеляційної інстанції зазначено, що 14.07.2008р. позивач звернувся до відповідача з листом №04/7106 з вимогою оплатити вартість виконаних робіт за договором №15, в якості додатку до даного листа направлено рахунок №735 від 11.07.2008р.

На підставі вищевикладених обставин, відсутності в матеріалах справи доказів виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань щодо повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем робіт, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та підставно стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість на суму 14062,28грн., скасувавши прийняте у справі рішення суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені скаржником доводи в касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції у відповідності до положень ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, натомість обґрунтованих доводів про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та/або матеріального права відповідачем суду касаційної інстанції не наведено.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Донецького апеляційного господарського суду від 02.03.2009р. у справі №18/188 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскарженого судового акту.