Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Управління капітального будівництва та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "ВКВ" про визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/43-2 від 27.11.07. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладений з порушенням вимог частини 3 статті 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки здійснення інвестиційної діяльності щодо об'єктів житлового будівництва може мати місце виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, а також через випуск безпроцентних облігацій. При цьому жодна із сторін договору не відноситься до вищевказаних суб'єктів. Крім того позивач вказав про обов'язок погодження спірного договору з Фондом державного майна, який передбачено постановою КМ України № 803 від 06.06.07 (803-2007-п) .

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.08, ухваленим суддею Ковтун С.А., позов задоволено. Судовий акт обґрунтовано посиланнями на положення статей 2, 4, 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" та положення статей 203, 215, 217, 236 Цивільного кодексу України відповідно до яких інвестору повинно належати право розпорядження майновими та інтелектуальними цінностями, підставою визнання недійсності правочину є недодержання вимог цивільного кодексу України, а також його невідповідність актам цивільного законодавства, а правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення. Суд дійшов висновку про те, що інвестору повинно належати право розпорядження майновими цінностями та про неможливість зміни цільового призначення земельної ділянки, на якій мали бути розміщені об’єкти інвестування.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі Андрієнка В.В. –головуючого, Вербицької О.В., Буравльова С.І., постановою від 24.03.09 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами, ТОВ "Будівельно-торгівельна компанія "ВКВ" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оспорювані рішення та постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Скаржник зазначив, що оскаржувані судові рішення постановлені при неповному з’ясуванні обставин, що маючи істотне значення для об’єктивного вирішення справи та із значними порушеннями норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 124, 129 Конституції України, статей 38, 42, 101 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "ВКВ", у якому Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи вказало про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просило залишити їх без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 27.11.07 між ДП "Управління капітального будівництва" (замовник-1), Міністерством з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (замовник-2) і ТОВ "Будівельно-торговельна компанія "ВКВ" (інвестор-генпідрядник) укладено інвестиційний договір № 21-4/43-2, згідно умов якого сторони договору зобов’язались об’єднати свої зусилля та вклади і спільно діяти з метою будівництва об’єкту –профілакторію, що складається з окремо стоячих 1-3-поверхових споруд, в яких розміщенні приміщення, призначені для оздоровлення та відпочинку сімейного типу, за адресою: м. Київ, Голосіївський район, острів "Жуків" – 16-й км Обухівського шосе, вул. Лютнева, 58-і, на якій знаходяться складські приміщення й господарські приміщення. Відповідно до пункту 1 договору будівництво об’єкту включає розробку містобудівного обґрунтування, проектування, будівельні роботи та введення об’єкта в експлуатацію. Вартість робіт за договором (ціна договору) визначається на підставі проектно-кошторисної документації, затвердженої належним чином. Фінансування будівництва об’єкту здійснюється інвестором - генпірядником у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Умовами спірного договору передбачено, що фінансування будівництва об'єкту здійснюється другим відповідачем у повному обсязі у формі капітальних вкладень. Внеском (вкладом) замовників є належним чином оформлене право на забудову та право користування земельною ділянкою. Внеском (вкладом) другого відповідача є власні фінансові ресурси або кошти, залучені у встановленому чинним законодавством порядку (п. 1.9 Договору). Пунктом 2.1 Договору визначено, що наслідком виконання обов'язків за Договором є відповідно до п. 2.1 договору отримання у власність частки завершеного будівництва об'єкту. При цьому замовники отримують 18 відсотків загальної площі завершеного будівництвом об'єкту, а інвестор-генпідрядник - 82 відсотки загальної площі завершеного будівництвом об'єкту.

Предметом заявленого позову є вимога Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до Державного підприємства "Управління капітального будівництва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торгівельна компанія "ВКВ" про визнання недійсним інвестиційного договору № 21-4/43-2 від 27.11.07.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Статтею 215 вказаного Кодексу унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Задовольняючи позовні вимоги, суди обох інстанцій виходили з того, що у Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ДП "Управління капітального будівництва" було відсутнє право на розпорядження майном –земельною ділянкою, шляхом внесення права користування земельною ділянкою в якості інвестиції для будівництва профілакторію, відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірний договір суперечить положенням Закону України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) , Крім того, враховуючи те, що спірний договір не був би укладеним без включення до нього умов щодо вкладу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ДП "Управління капітального будівництва", суди вказали про необхідність визнання інвестиційного договору недійсним вцілому.

Статтею 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон) унормовано, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності; державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів; іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами; спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Відповідно до статті 4 Закону, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Враховуючи те, що будівництво профілакторію за спірним договором спрямоване на надання послуг лікувального, профілактичного та оздоровчого характеру і не призначене для постійного проживання, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що останній може виступати об’єктом інвестиційної діяльності.

Разом з тим, згідно статті 5 Закону, суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Отже, інвестору повинно належати право розпорядження майновими та інтелектуальними цінностями.

Судами установлено, і це підтверджено матеріалами справи, складські і господарські приміщення, що знаходяться на земельній ділянці за адресою: м. Київ, Голосіївський район, острів "Жуків" – 16-й км Обухівського шосе по вул. Лютнева, 58-і були збудовані протягом 50-80-х років на території військового містечка та в 1996 році передані Збройними Силами України до Штабу цивільної оборони України, на базі якого Указом Президента України № 596/96 від 26.07.96 (596/96) було утворено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій.

Відповідно до акта приймання-передачі основних засобів від 2006 року зазначені будівлі були передані на баланс ДП "Управління капітального будівництва". Отже, спірна земельна ділянка не належить замовникам на праві власності. Остання зайнята будівлями, що є державною власністю і використовується першим відповідачем з метою їх обслуговування. В той же час, перший відповідач як балансоутримувач складських приміщень та господарських споруд є фактичним постійним землекористувачем без оформлення даного права відповідно до вимог земельного законодавства. Виникнення права користування земельною ділянкою нерозривно пов'язано з цільовим призначенням, розпорядженням даним правом може мати місце тільки у випадку збереження даного цільового призначення. Разом з тим, будівництво профілакторію не є використанням земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно з частиною 2 статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування. Будь-якого рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймалось.

Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позов і визнали недійсним інвестиційний договір № 21-4/43-2 від 27.11.07 з моменту його укладення. Доводи касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються обставинами встановленими судом. Інші доводи касаційної скарги стосуються оцінки доказів, проте, їх оцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції. За таких обставин справи, колегія суддів визнає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції відсутні.