Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго"

за відсутності представників сторін, повідомлених належним чином про час та місце засідання суду,

У жовтні 2008 року відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" звернулось до господарського суду з позовом до Житлово-будівельного кооперативу №276 про зобов’язання відповідача укласти з позивачем договір на постачання теплової енергії у житловому будинку розташованого за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Янтарній 77-а, корп. 1 в редакції, запропонованій до укладення.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2009 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме, п. 1 Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) , п. 3 ст. 179 та ст. 275 ГК України, у зв’язку з чим суд дійшов невірних висновків про те, що законом не передбачена обов’язковість укладення договору на постачання теплової енергії з обслуговуючим кооперативом, який не є споживачем та не використовує теплову енергію на свої потреби, а наявність загального приладу обліку теплової енергії не перешкоджає укладенню договорів на теплопостачання окремо з кожним споживачем.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, ВАТ "Дніпроенерго" листом № 7943/02 від 11.08.2008 року направило на адресу Житлово-будівельного кооперативу №276 пропозицію щодо укладення договору на постачання теплової енергії та два екземпляри проекту договору на постачання теплової енергії, які останній отримав 14.08.2008 року.

Судом встановлено, що відповідач не погодився з пропозицією позивача, проекти договору у запропонованій редакції не підписав та повернув їх для доопрацювання та внесення змін згідно протоколу розбіжностей до договору. При цьому, відповідачем запропоновано укладення двох договорів на постачання теплової енергії на опалення та окремо на гаряче водопостачання, а також внесення до проекту договору пункту про відповідальність за оплату спожитого тепла безпосередньо споживачами за абонентськими книжками пропорційно займаній площі кожним із членів кооперативу.

Відповідно до ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його. В цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Згідно ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору певних категорій суб’єктів господарювання.

Статтею 275 Господарського кодексу України та ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено виключно договірне формування відносин суб’єктів у сфері теплопостачання.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є виробником та постачальником послуг з централізованого опалення та підігріву питної води, а відповідач є балансоутримувачем багатоквартирного будинку, який згідно статутної діяльності забезпечує мешканців будинку комунальними та іншими послугами.

Постачання гарячої води та опалення за змістом ст. 1 та ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є одним із видів комунальних послуг.

Згідно ст. 19, ст. 22 та ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах і особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач, який, залежно від цивільно-правових угод, може бути споживачем, виконавцем або виробником.

При цьому, визначені ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" особливості укладання договорів у багатоквартирному будинку передбачають, що договір на надання житлово-комунальних послуг укладається мешканцями будинку з балансоутримувачем, а у разі, якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Враховуючи наведене, суд дійшов передчасного висновку щодо відсутності у відповідача прямого обов’язку, як балансоутримувача, укласти договір на постачання гарячої води та опалення будинку з виробником цих послуг - позивачем у справі, а тому, дії відповідача є способом безоплатного користування чужої продукції шляхом ухилення від укладення договору, обов’язковість укладання якого передбачена нормами чинного законодавства.

Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що позовна вимога про зобов’язання відповідача укласти з позивачем договір на постачання теплової енергії є законною та обґрунтованою, у зв’язку з чим рішення у справі про відмову в її задоволенні підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2009 року у справі № 35/145-09(1/286-08) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.