Приватне підприємство "КОМЕКС-ПРО" звернулося у травні 2008 року з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на нежиле приміщення –магазину, загальною площею 41,22 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 77-79б. Позов обґрунтовано доводами про те, що перехід права власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.05.08, ухваленим суддею Д’яченко Т.Г. позов задоволено. Рішення обґрунтоване посиланням на статті 328, 331, 332 Цивільного кодексу України, згідно з якими вимогами право власності на новостворене або перероблене майно виникає у особи при умові, що вказане майно створено або перероблено на кошти цієї особи, а його створення не суперечить вимогам закону або договору. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Не погоджуючись з винесеним у справі судовим актом, Одеська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення господарським судом приписів статті 376 Цивільного кодексу України, статей 5, 8 Закону України "Про архітектурну діяльність", статей 5, 12 Закону України "Про основи містобудування", Положення про порядок надання дозволу на здійснення будівельних робіт. Скаржник зазначив, що будівництво спірного об'єкту є самовільним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України за відсутності відповідного дозволу і без відведення земельної ділянки для такого будівництва.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено господарським судом та підтверджено матеріалами справи, предметом заявленого позову є вимога Приватного підприємства "КОМЕКС ПРО" до Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно –приміщення магазину, загальною площею 41, 22 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 77-79 б. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з правомірності перебування первинного об'єкта нерухомості - метало-пластикового павільйону за адресою: м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 77-79 б, площею 30 кв.м. у власності позивача на підставі договору купівлі-продажу від 14.04.97 № 019/К-П, а також дотримання останнім будівельних, санітарно-епідеміологічних та протипожежних норм при проведенні робіт з реконструкції вказаного об'єкта, що на думку суду, в силу приписів статей 331, 332 Цивільного кодексу України є підставами для визнання за позивачем права власності на збудований ним об'єкт. Проте, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно: житлові будинки, будівлі, споруди тощо виникає з моменту завершення будівництва, створення майна. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації або право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації або його державної реєстрації. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання, які були використані в процесі такого будівництва чи створення майна. Наведений припис визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, яке створено з додержанням вимог закону і інших правових актів, проте не регулює правовий режим самочинного будівництва.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при самочинному будівництві були порушені. Вказаною статтею зазначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, котра не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Тобто, законодавець надає можливість усунути порушення, пов'язане з будівництвом на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, у разі надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

Задовольняючи позов, господарські суди не звернули увагу на частину 3 статті 376 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. За цих обставин, суду належало з’ясувати чи вирішив компетентний орган за зверненням ПП "КОМЕКС ПРО" питання про надання йому земельної ділянки, розташованої під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва саме спірних нежитлових споруд. Разом з цим, поза увагою суду залишились заперечення міської ради проти визнання права власності на нерухоме майно за позивачем, який здійснив самочинне будівництво на його земельній ділянці. Відповідно до приписів статті 375 Цивільного кодексу України право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам має власник земельної ділянки.

Статтею 116 Земельного кодексу України, у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Викладене свідчить про те, що господарським судом не вжито заходів для всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з’ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі про порушення судом вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.