Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У вересні 2007 року ТОВ "Сінтоп" звернулось до господарського суду з позовом до ПП "Архітектурна майстерня "Новий проект" про стягнення 23510,22 грн. збитків.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду АР Крим від 02.03.2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 року рішення місцевого господарського суду від 02.03.2009 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішенням, ТОВ "Сінтоп" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 року та рішення господарського суду АР Крим від 02.03.2009 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 19.07.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІНТОП" (замовник) та Приватним підприємством "АМ "Новий проект" (виконавець) було укладено договір підряду №01-07/2006/1, відповідно до умов якого замовник доручає та оплачує, а виконавець зобов"язується виконати ремонтні електромонтажні роботи у торгово-розважальному комплексі, що розташований у м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 62, 2-й поверх.

Згідно з п.2.1 договору, загальна сума договору складає 90000,00 грн.

Пунктами 2.2., 2.3 договору, сторони передбачили порядок розрахунків за договором, а саме: замовник не пізніше 10 днів після підписання договору сплачує виконавцю аванс у розмірі 50% загальної суми договору; остаточний розрахунок за фактично виконані роботи здійснюється перерахуванням замовником виконавцю суми, що визначається на основі акту здачі-приймання виконаних робіт, підписаного представниками сторін, в строк 3 банківських днів з моменту підписання акту.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на виконання п.2.2 договору перерахував 45000,00 грн. на рахунок відповідача аванс у розмірі 50% від загальної суми.

Згідно з п.3.3. договору передання та прийом виконаних підрядних робіт здійснюється сторонами за актом приймання-передачі робіт.

Відповідно до ч.1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її, і, в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків, негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право в подальшому посилатися на відступлення від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.09.2006 року, між позивачем та відповідачем був підписаний акт № ОУ-0000001 приймання-передачі робіт (надання послуг) на загальну суму виконаних ремонтних електромонтажних робіт на об’єкті 45000,00 грн.

Відповідачем також були спрямовані на адресу позивача акт приймання-передачі робіт №2 на суму 20000,00 грн., із супровідними листами від 15.06.2007 року (вих.№17) та від 27.06.2007 року (вих.№21), які ним були отримані.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку із тим, що позивач не повернув жодного примірника акту прийому виконаних робіт, відповідачем був складений акт приймання-передачі виконаних робіт №2, ідентичний тим, що були надіслані замовнику у червні 2007 р., підписаний із боку відповідача у односторонньому порядку, як того вимагає ч.4 ст. 882 ЦК України.

У зв"язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, зокрема щодо неповного проведення ним підрядних робіт, позивачем було заявлено позов, в якому просив стягнути завдані йому збитки у розмірі 23510,22 грн. з відповідача. Розмір даної суми становить вартість робіт, яку позивач сплатив Виробничо-комерційному підприємству "Престо-Техмонтаж" за виконанні підрядні роботи за договором №01-07/2006/1 від 01.07.2006 року.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Розглядаючи заявлений спір, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача збитків, оскільки в даному випадку відсутній склад цивільного правопорушення, з яким ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України пов"язує застосування міри відповідальності до відповідача, оскільки позивач самостійно, невмотивовано ухилився від підписання акту виконаних відповідачем робіт, не було і заявлено відповідачу про неякісність/недоліки у виконаних роботах, а також договір № №01-07/2006/1 від 01.07.2006 року, укладений з Виробничо-комерційним підприємством "Престо-Техмонтаж" не є тим доказом, який підтверджує факт завдання позивачу збитків, адже цей договір був укладений раніше, ніж договір з відповідачем (дата підписання 19.07.2006 року) і цей договір не містить посилання на виконання тих же самих робіт, що і відповідач у торгово-розважальному комплексі, що розташований у м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 62, 2-й поверх.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, оскаржувані судові рішення є повними, законними та обґрунтованими, винесеними з дослідженням всіх обставин справи і при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для їх зміни чи скасування. Доводи скаржника також не спростовують висновків суду, покладених в основу прийнятих рішень.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 , 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.04.2009 року та рішення господарського суду АР Крим від 02.03.2009 року у справі №2-29/10215.1-2008 залишити без змін.