Громадянин ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Луганської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Стимул" щодо обрання директором ОСОБА_3., оформленого протоколом № 4 від 27.03.2006.

У подальшому громадянин ОСОБА_1 звернувся до місцевого господарського суду із заявою про зміну предмету позову про визнання недійсною довіреності від 01.01.2008, виданої на ім’я ОСОБА_4 директором ТОВ "Стимул" ОСОБА_3 Крім того, у заяві громадянин ОСОБА_1 вказав також попередню позовну вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Стимул" про обрання директором ОСОБА_3., оформленого протоколом № 4 від 27.03.2006.

В обґрунтування позовних вимог громадянин ОСОБА_1 посилається на те, що 30.05.2005 він вийшов зі складу учасників ТОВ "Стимул", однак йому не була сплачена належна вартість частки майна товариства у грошовій або натуральній формі в порушення ст. 54 Закону України "Про господарські товариства".

На думку громадянина ОСОБА_1. ОСОБА_3. директором ТОВ "Стимул" не являється, а тому видана ним довіреність від 01.01.2008 є недійсною, а ОСОБА_4 не має повноважень представляти інтереси ТОВ "Стимул".

Рішенням господарського суду Луганської області від 04.02.2009 у справі №11/219н-к (суддя Середа А.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

За висновком господарського суду першої інстанції оспорюване рішення загальних зборів, зафіксоване в протоколі № 4 від 27.03.2006, не порушує корпоративних прав громадянина ОСОБА_1., оскільки на день проведення цих зборів він не був засновником (учасником) ТОВ "Стимул".

Місцевий господарський суд звертає увагу на те, що на час розгляду спору по справі спірна довіреність втратила свою чинність внаслідок закінчення терміну її дії –01.01.2009, а правові підстави для визнання цієї довіреності недійсною відсутні.

Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що в провадженні господарського суду є справа (№ 18/79пн-к), за якою вирішується спір з питання невиплати ТОВ "Стимул" громадянину ОСОБА_1. його частки у статутному капіталі товариства.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 02.04.2009 у справі № 11/219н-к (колегія суддів: головуючий Лазненко Л.Л., судді Іноземцева Л.В., Зуєвич А.М.) рішення господарського суду Луганської області від 04.02.2009 залишено без змін.

Громадянин ОСОБА_1, про що вказав його представник в судовому засіданні касаційної інстанції, просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Луганської області від 04.02.2009 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 02.04.2009 у справі № 11/219н-к і припинити провадження у справі.

В обґрунтування доводів касаційної скарги громадянин ОСОБА_1 посилається на те, що при винесенні оскаржуваних судових рішень господарськими судами першої та апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права.

Громадянин ОСОБА_1, посилаючись на ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про те, що в даному випадку спір не є корпоративним, а тому не підвідомчий господарським судам, у зв’язку з чим місцевий господарський суд мав припинити провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 у справі №11/219н-к прийнято касаційну скаргу громадянина ОСОБА_1 до провадження.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача, з дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стаття 1117 ГПК України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами, громадянин ОСОБА_1 30.05.2005 вийшов зі складу учасників ТОВ "Стимул".

Факт виходу громадянина ОСОБА_1. з числа учасників ТОВ "Стимул" з 30.05.2005 встановлено рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 20.12.2007 у справі № 20-195/ 2007.

Рішення Брянківського міського суду Луганської області набрало чинності 23.04.2008.

Керуючись ч. 4 ст. 35 ГПК України, за якою рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, господарські суди попередніх інстанцій вважають встановленим та таким, що не потребує повторного встановлення факт виходу громадянина ОСОБА_1. з ТОВ "Стимул" з 30.05.2005.

Господарськими судами встановлено, що 27.03.2006 відбулися загальні збори засновників ТОВ "Стимул", на яких було вирішено питання про призначення на посаду директора товариства ОСОБА_3.

Як вбачається зі встановлених обставин та досліджених матеріалів справи господарськими судами попередніх інстанцій, на час приймання загальними зборами учасників ТОВ "Стимул" рішення № 4 від 27.03.2006 громадянин ОСОБА_1 вже не був учасником вказаного товариства.

Громадянин ОСОБА_1, вийшовши 30.05.2005 з ТОВ "Стимул", з вказаної дати втратив своє корпоративне право на участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Враховуючи вищевикладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірне рішення, зафіксоване у протоколі № 204 від 27.03.2006, не порушує корпоративних прав громадянина ОСОБА_1., оскільки на день проведення цих зборів він уже не був засновником (учасником) ТОВ "Стимул.

Стосовно позовних вимог громадянина ОСОБА_1. про визнання недійсною довіреності від 01.01.2008 на ім’я ОСОБА_4 на право представництва інтересів ТОВ "Стимул" терміном до 01.01.2009, яка видана та підписана директором ТОВ "Стимул" ОСОБА_3, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони також не підлягають задоволенню, оскільки фактичні та правові підстави для визнання довіреності недійсною відсутні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили фактичні обставини справи, але не застосували належним чином норми процесуального права.

Так, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що місцевий господарський суд у рішенні, посилаючись на п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, зазначає, що громадянин ОСОБА_1 не мав достатніх правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Стимул", які відбулися 27.03.2006 та зафіксовані у протоколі № 4 від тієї ж дати.

Приймаючи рішення у даній справи, господарський суд першої інстанції зазначає про те, що право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам України підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Згідно п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 жовтня 2008 року "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" (v0013700-08) вирішуючи питання про те, чи є корпоративним спір, пов’язаний із визнанням недійсними рішень загальних зборів товариства, судам необхідно враховувати суб’єктний склад учасників спору та підстави, якими обґрунтовується відповідна вимога. Справи у спорах про визнання недійсними рішень органів управління господарського товариства за позовом особи, яка не є акціонером або учасником товариства, у тому числі таким, що вибув, не належить до спорів, що виникають з корпоративних відносин.

Місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що даний спір не є корпоративним.

Відповідно до встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, громадянин ОСОБА_1 є вибувшим учасником ТОВ "Стимул", тобто таким, який вибув з товариства, тому господарський суд першої інстанції мав припинити провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України, за якою господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсною довіреності, то колегія суддів звертає увагу, що статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, за яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Законом не передбачено такого способу захисту прав, як визнання недійсною довіреності.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, зокрема, про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

Враховуючи те, що довіреність не є актом в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України, зазначений спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Згідно п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Господарський суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги вищенаведене, вважає що рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції не відповідають вищенаведеним нормам матеріального права та процесуальним нормам Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та підлягає скасуванню.

Згідно п.4 ч.1 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції повністю і припинити провадження у справі.

Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає доводи касаційної скарги такими, що знайшли своє підтвердження, тому скасовує оскаржувані рішення і постанову та припиняє провадження у справі.

Керуючись п.1 ч.1 ст.80, ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу громадянина ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення господарського суду Луганської області від 04.02.2009 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 02.04.2009 у справі № 11/219н-к скасувати.