Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача: ОСОБА_2 дов. №1953 від 03.11.2008р.

- відповідача 1: Перегон Ю.О. дов. б/н від 12.02.2009р.

- відповідача 2: не з?явились

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13.01.2009р. (суддя Баранець О.М.) в задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" та відкритого акціонерного товариства "Кіровоградпродтовари" про визнання недійсним договору кредитного договору від 28.03.2003р. №21/1/2003/980-К/29 відмолено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. (головуючий Науменко І.М., судді Білецька Л.М., Голяшкін О.В.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідачі не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслали відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, який оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що між ВАТ КБ "Надра" (Банк) та ТОВ "Кіровоградпродтовари" (Позичальник) укладено кредитний договір № 21/1/2003/980-К/29 від 28.03.2003 року, згідно умов якого Банк відкриває Позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитування в сумі 19300000,00 грн. на строк з 28.03.2003 року по 28.03.2004 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 21,2 % річних.

Від імені ВАТ "Кіровоградпродтовари" кредитний договір № 21/1/2003/980-К/29 від 28.03.2003 року підписано головою правління Юрловим В.Л., який обраний загальними зборами акціонерів ВАТ "Кіровоградпродтовари" 18.09.2002р., що оформлено відповідним протоколом.

Втім, в подальшому, рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 23.10.2006 року у справі № 2-3358-06, з врахуванням ухвали від 08.12.2006 року, визнано недійсним протокол загальних зборів ВАТ "Кіровоградпродтовари" від 18.09.2002 року та визнано недійсними рішення, прийняті на загальних зборах акціонерів ВАТ "Кіровоградпродтовари" від 18.09.2002 року, зокрема і щодо обрання Юрлова В.Л. головою правління.

За таких обставин, ОСОБА_1, як учасник ВАТ "Кіровоградпродтовари", звернулась до господарського суду з позовом про визнання кредитного договору № 21/1/2003/980-К/29 від 28.03.2003 року недійсним.

Однак, як зазначено судами, в порушення вимог ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач не довів факт порушення його прав чи інтересів в зв'язку з укладенням спірного договору.

Так, ст. 124 Конституції України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а також право на судовий захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, в тому числі суб'єктів господарювання.

Юридична наука та судова практика розмежовують поняття права на звернення до суду з позовом за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів на право пред'явлення позову у процесуальному значенні і право на пред'явлення позову в матеріальному значенні.

Матеріальне право на позов передбачає дійсну, тобто існуючу наявність порушення прав або охоронюваних законом інтересів, тобто наявність матеріально-правового інтересу особи, що звернулась до суду з позовом.

При цьому, при наявності такого порушення суд повинен задовольнити позов, тобто захистити ці права, а при відсутності таких порушень підстави задоволення позову відсутні, тобто в позові необхідно відмовити.

Отже, оскільки матеріалами справи не підтверджено та позивачем не доведено, що укладена спірна цивільно-правова угода порушує його права чи охоронювані законом інтереси відсутні підстави стверджувати про порушене право позивача в розумінні ст. 15 Цивільного кодексу України через укладення вищевказаного договору та відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно ст. 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосується акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерного товариства.

Учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства, розподілі прибутку товариства, одержувати інформацію про діяльність товариства (ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" ).

Вказані вище положення чинного законодавства свідчить про те, що до складу повноважень учасника господарського товариства (акціонера) при реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право визнавати недійсними правочини, що були укладені самим господарським товариством.

Дане твердження співпадає і з позицією Президії Вищого господарського суду України яка викладена в рекомендаціях від 28.12.2007 року № 04-5/14 (v5_14600-07) , відповідно до яких законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року (v018p710-04) у справі № 1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначено, що порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Крім того, під корпоративними правами мається на увазі відносини які складаються з двох різних за своєю природою правомочностей, це право на одержання та розподілу прибутку господарського товариства (дивіденди), та право на участь в управління товариства, - адміністративні функції.

Відтак, посилання позивача на порушення його майнових прав щодо частки майна ВАТ "Кіровоградпродтовари", не відповідає нормам діючого законодавства, так як позивачем не надано господарському суду доказів, що позивач уповноважений на здійснення дій щодо визнання недійсним кредитного договору № 21/1/2003/980-К/29 від 28.03.2003 року.

При цьому, судами правильно зазначено, що несхвалення спірного договору загальними зборами акціонерів ВАТ "Кіровоградпродтовари" від 17.05.2007 року не може вважатись такою підставою, з огляду на відсутність чіткої вимоги, про визнання його недійсним, саме до позивача.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України ).

Ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства (ч. 1 ст. 48 Закону України "Про господарські товариства" ).

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (п. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до п. 42 постанови пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду корпоративних спорів" від 24.10.2008 року № 13 (v0013700-08) при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 Цивільного кодексу України . Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 року.

На момент укладення кредитного договору № 21/1/2003/980-К/29 від 28.03.2003 року голова правління ВАТ "Кіровоградпродтовари" Юрлов В.Л. мав всі передбачені чинним законодавством підстави та був наділений відповідними повноваженнями, для укладення зазначеної угоди.

За таких обставин, враховуючи, що позивач не довів факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в зв?язку з укладенням оспорюваного договору та що договір укладений відповідно до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, оскільки законодавством не передбачено право акціонера звертатись до суду за захистом прав акціонерного товариства, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства, що не доведено позивачем.

Однак, при цьому, слід зазначити, що відмовляючи в позові суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки не звернули уваги, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб’єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв’язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Втім, об’єднання попередніми судовими інстанціями взаємовиключних понять правил застосування позовної давності, як за спливом строків позовної давності так і необґрунтованості самої вимоги не призвело до прийняття неправильного рішення по суті.

З огляду на викладене, враховуючи, що помилкове об'єднання взаємовиключних понять не призвело до прийняття неправильного по суті рішення та що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.03.2009р. у справі №6/197 залишити без змін.