В 2008 році дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі позивач) звернулася до господарського суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства "Черкаське хімволокно" (надалі відповідач) про стягнення основного боргу за договором про постачання природного газу у розмірі 3 733 774,73 грн., пені у розмірі 360 070,30 грн., 1 049 855,31 грн. боргу внаслідок інфляційних процесів та 150 329,24 грн. 3% річних за несвоєчасні розрахунки.

Під час розгляду справи відповідач сплатив позивачу основний борг у у заявленому до стягненні розмірі –3 733 774,73 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 04.12.2008 у справі №10/2513 (суддя Шумко В.В.) позов задоволений частково; за рішенням з відповідача стягнуто на користь позивача 1 049 855,31 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 150 329,24 грн. –3% річних, 180 035,00 грн. пені, 25 500,00 грн. витрат зі сплати державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 07.04.2009 (судді: Фаловська І.М., Агрикова О.В., Разіна Т.І.) вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в позові відмовити. Обґрунтовуючи підстави касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права; так, скаржник посилається на відсутність своєї вини у наявності заборгованості перед позивачем і зазначає, що судами попередніх інстанцій даний факт був встановлений, а відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності її вини. Крім того, скаржник зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті за газ та електроенергію" на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Відзив від позивача на касаційну скаргу відповідача не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові акти.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, із яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив такі обставини та виходив із наступного:

- внаслідок порушення відповідачем виконання грошових зобов'язань по оплаті газу за договором №06/05-2633 ТЕ-36 від 30.12.2005, укладеного з позивачем, на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, відповідач заборгував позивачу 3 733 774,73 грн., що і стало підставою для звернення із відповідним позовом;

- під час розгляду справи відповідач розрахувався з позивачем за вказаним договором у зазначеній сумі, що підтверджується копією платіжного доручення №1 від 16.09.2008 та не заперечується позивачем; погашення заборгованості здійснено згідно з Порядком перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №440 від 25.04.2008 (440-2008-п) ;

- враховуючи погашення відповідачем заборгованості з оплати основного боргу за договором №06/05-2633 ТЕ-36 від 30.12.2005, суд першої інстанції припинив провадження у справі в частині стягнення 3 733 774,73 грн. на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмету спору;

- вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені задоволені частково, а саме, на підставі ст. 83 ГПК України, зменшений заявлений до стягнення з відповідача розмір пені та стягнуто з відповідача 180 035,00 пені, 1 049 855,31 грн. інфляційних втрат, 150 329,24 грн. 3% річних, 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- зменшуючи розмір стягуваної з відповідача пені, суди попередніх інстанцій врахували, що негативні наслідки для позивача, спричинені несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання у значній мірі компенсуються стягненням з відповідача сплачених сум інфляційних, річних, а також взяли до уваги наявні в матеріалах справи договори про реструктуризацію заборгованості, та інші документи, та зазначили, що порушення зобов'язання сталося не з вини відповідача;

- судами попередніх інстанцій відхилені посилання відповідача на те, що ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за спожиті газ та електроенергію" передбачає, що на реструктуризовану заборгованість не нараховується пеня, оскільки, як встановлено судами, відповідач не був житлово-комунальним підприємством на час виникнення заборгованості, а тому, на нього не розповсюджується дія вказаного Закону.

Вищий господарський суд України погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Отже, в силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникли зобов’язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Як встановлено судами, на виконання умов договору №06/05-2633 ТЕ-36 від 30.12.2005, позивач протягом січня-грудня 2006 року здійснив постачання відповідачу газу на загальну суму 45 367 074,04 грн., що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій актами приймання-передачі. Натомість відповідач зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 3 733 774,73 грн. Наявність заборгованості відповідачем не заперечується.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач сплатив відповідачу наявну у нього заборгованість у зазначеному розмірі, що підтверджується дослідженим судами попередніх інстанцій платіжним дорученням №1 від 16.09.2008, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі №10/2513 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості.

Проте, окрім вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму боргу, пені та 3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншим законами та договором.

Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 ГК України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасники господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняються від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язання відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Отже, оскільки, як встановлено судами попередніх судових інстанцій, мало місце порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, то відповідно вимоги позивача про стягнення 1 049 855,31 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 150 329,24 грн., підставно задоволені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач на підставі п. 7.2 договору та ст.ст. 549- 551 ЦК України заявив вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 360 070,30 грн., яка частково задоволена судом, а саме, суд першої інстанції, користуючись правом наданим йому ст. 83 ГПК України, зменшив розмір стягуваної з відповідача пені до 180 035,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції з посиланням на п. 3 ст. 83 ГПК України, що підтримано судом апеляційної інстанції, виходив з того, що сума основного боргу відповідачем сплачена до вирішення спору судом, а негативні наслідки для позивача, спричинені несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання у значній мірі компенсуються стягненням з відповідача сплачених сум інфляційних, річних; до того ж, судом враховані наявні в матеріалах справи договори про реструктуризацію заборгованості населення за надані відповідачем послуги з теплопостачання.

З урахуванням наведених норм та встановлених судом першої інстанції фактів, підтриманих судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується із обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій про можливість зменшення суми нарахованої позивачем до стягнення з відповідача пені.

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про неправомірне незастосування судами ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за спожиті газ та електроенергію" при розгляді позовної вимоги про стягнення з відповідача пені за порушення грошового зобов'язання, оскільки дана норма передбачає, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг, а як встановлено судами та стверджує сам відповідач, виконавцем житлово-комунальних послуг з теплопостачання відповідач став у 2007 році згідно з рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 31.10.2007 №1480, грошове зобов'язання, за порушення якого позивач вимагає стягнути з відповідача пеню, мало місце у 2006 році, тобто до того, як відповідач став виконавцем житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції або постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення суду першої інстанції або постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111-5 ГПК України та частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів зазначає, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, які досліджувалися судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій висновків.