розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Київський м`ясопереробний завод"

за участю представників сторін:

від позивача –Голуб В.А.

відповідача –Юхимчук В.Є.

У грудні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Еталонмолпродукт" звернулось до господарського суду Київської області із позовом про стягнення з закритого акціонерного товариства "Київський м`ясопереробний завод" заборгованості що виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором поставки № 18 від 5 вересня 2008 року у розмірі 122 126,84 грн.

Зі змісту заяви про уточнення позовних вимог від 12.02.2009 року вбачається, що ТОВ "Еталонмолпродукт" просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 112 153,31 грн., що складається з 84 300,03 грн. основного боргу, 10 744,58 грн. пені, 1 346,10 грн. трьох відсотків річних та 15 751,60 грн. інфляційних втрат (а.с. 45).

Рішенням господарського суду Київської області від 17 лютого 2009 року (суддя –О.Щоткін), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2009 року (головуючий –О.Агрикова, судді –Л.Мазур, Г.Жук), позов задоволено.

В касаційній скарзі, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень, у зв’язку з неповним встановленням обставин справи при вирішенні спору, та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 5 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Київський м`ясопереробний завод" (покупець) і товариством з обмеженою відповідальністю "Еталонмолпродукт" (постачальник) було укладено договір поставки № 8, відповідно до умов якого постачальник передає, а покупець приймає у власність і зобов`язується оплатити товар у кількості та асортименті згідно з додатком, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.1. договору).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок та строк виконання зобов`язань по оплаті поставленого продавцем товару врегульований пунктом 4.3 договору, який містить посилання на умови закріплені у додатку, що підписується сторонами на кожну партію відвантаженого товару.

Так, у додатку № 1 від 05.09.08 до договору сторони погодили, що оплата здійснюється покупцем протягом п`яти банківських днів з моменту оформлення постачальником товарних накладних до 12.09.08.

Із наявної і матеріалах справи копії видаткової накладної №-08/000996 від 05.09.08 вбачається, що вартість поставленого товару склала 130 300,03 грн.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт поставки продавцем товару на зазначену суму підтверджується копіями вказаної накладної та довіреності на отримання матеріальних цінностей ЯКЯ № 061833 від 15.09.08 (а.с. 13-14).

Наявні у матеріалах справи платіжні доручення та виписка за рахунком ТОВ "Еталонмолпродукт", відритому у ВАТ "Ерсте Банк" (а.с. 51-60) свідчать про те, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 46 000,00 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 8 від 5 вересня 2008 року, у відповідача утворилась основна заборгованість у розмірі 84 300,03 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо правомірності заявлених позовних вимог про стягнення з ЗАТ "Ізмаїльський винзавод" основного боргу розмірі 84 300,03 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 7.2. договору сторони погодили, що у випадку прострочки, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми заборгованості.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат, трьох відсотків річних та пені є законним і відповідає обставинам справи.

Разом з тим, касаційна інстанція не приймає посилання скаржника на те, що у процесі розгляду справи, позивач, згідно положень ГПК (1798-12) , не мав права заявляти нові позовні вимоги, а міг лише збільшувати заявлені.

Так, стаття 22 ГПК України передбачає право позивача до прийняття рішення по справі, у змінити предмет позову.

Водночас, предметом позову є матеріально-правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, заявляючи додаткові вимоги про захист свого права, позивач реалізовував надане йому зазначеною статтею процесуального закону право.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Київський м`ясопереробний завод" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 17 лютого 2009 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2009 року у справі за 4/198-08 –без змін.