У липні 2008 р. ТОВ "Готель "Україна" звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ "ЕК "Миколаївобленерго" про виселення з нежитлового приміщення електропідстанції № 6 загальною площею 74,8 м2, розташованого у підвалі готелю за адресою м. Миколаїв, пр-т Леніна, 73, яке належить на праві власності ТОВ "Готель "Україна".

23.01.2009 р. позивач уточнив позов і просив суд висилити відповідача з не житлових підвальних приміщень будівлі готелю за адресою м. Миколаїв, проспект Леніна, 73, а саме приміщення № 6 електропідстанції площею 85,9 м2 та складу № 7 площею 13 м2, які належать на праві власності позивачу.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач без будь-яких правових підстав займає спірні нежитлові підвальні приміщення будівлі готелю за адресою м. Миколаїв, проспект Леніна, 73, тим самим перешкоджає позивачу користуватись ними та на підставі ст. 391 ЦК України просить висилити відповідача з вищезазначених приміщень.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20.02.2009 р. (суддя Семенов А.К.) позов задоволено: відповідача виселено з нежитлових підвальних приміщень готелю за адресою м. Миколаїв, проспект Леніна, 73, а саме приміщення № 6 електропідстанції площею 85,9 м2 та складу № 7 площею 13,0 м2. Приймаючи рішення, суд застосував ст. 319, 391 ЦК України і мотивував його тим, що позивач довів належність йому на праві власності спірних приміщень, а також той факт, що відповідач займає спірні приміщення без будь-яких правових підстав, а тому підлягає виселенню.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2009 р. (судді: Петров М.С., Колоколов С.І., Разюк Г.П.) зазначене рішення залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив рішення та постанову у даній справі скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановили господарські суди, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 278926 від 07.12.2004 р., виданого на підставі рішення виконкому Миколаївської міськради №2131 від 26.11.2004 р. та технічного паспорту на будинок, виданого 09.06.2008 р., позивач є власником нежитлових підвальних приміщень готелю за адресою м. Миколаїв, пр-т Леніна, 73, в тому числі і спірних нежитлових приміщень.

Згідно акту від 09.06.2008 р., складеного представниками позивача, Миколаївського БТІ, ТОВ "РЕН–Трейд", у нежитлових підвальних приміщеннях будівлі готелю: приміщені № 6 електропідстанції площею 85,9 м2 та складу № 7 площею 13,0 м2, розташоване електрообладнання відповідача, вхід до спірних приміщень замкнений відповідачем, що перешкоджає позивачу здійснювати визначені законом правомочності власника цих приміщень.

Листами № 99 від 11.11.2003 р. та № 13 від 10.06.2008 р., позивач повідомив відповідача, що у червні 2001 р. ним придбано у Фонду комунальної власності Миколаївської міськради будівлю Готелю "Україна", в т.ч. спірні підвальні приміщення і просив укласти договір оренди або звільнити приміщення.

Відповідач не уклав договору оренди спірних не житлових приміщень та відмовився звільнити їх, що підтверджується його листами № 04/700-юр від 24.11.2003 р. та № 01/12-1436 від 23.06.2008 р.

Оскільки відповідач не надав суду доказів, які підтверджують правомірність його знаходження і користування спірними нежитловими приміщеннями, суди на підставі ст. 319, 391 ЦК України задовольнили позовні вимоги про виселення відповідача з спірних приміщень.

Разом з тим, згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 року №11 (v0011700-76) (із змінами, внесеними 24.04.1981 р. №4, 25.12.1992 р. № 13), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Судові рішення у даній справі зазначеним вимогам не відповідають.

Так, господарські суди, задовольняючи позовні вимоги, не перевірили питання знаходження відповідача в спірних приміщеннях відповідача та не з’ясували хто саме володіє спірними приміщеннями.

При вирішенні спору суди також не врахували, що предметом позовних вимог у даній справі є виселення відповідача з спірних нежитлових приміщень на підставі ст. 391 ЦК України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист права власності врегульовано главою 29 ЦК України (435-15) , яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387), на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388), витребування грошей та цінних паперів (ст. 389), захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (ст. 391), визнання права власності (ст. 392) тощо.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог на підставі ст. 391 ЦК України як негаторного позову.

Проте, ст. 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З аналізу вказаної норми вбачається, що вона регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а саме в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та (або) розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном. В разі ж порушення прав власника щодо його правомочності з володіння належним йому майном цивільне законодавство передбачає інші способи його захисту шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Тобто передбачений вищевказаною правовою нормою негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати користування та розпорядження ним.

Таким чином, застосувавши положення ст. 391 ЦК України, суди залишили поза увагою особливості застосування передбаченого цією нормою способу захисту права власності саме стосовно порушень, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.

Отже, захист прав позивача здійснений судами без надання належної правової оцінки обставинам справи щодо суті порушених прав позивача, що є обов'язковим для правильного застосування норм матеріального права, у тому числі для визначення належного способу захисту цих прав.

Господарські суди порушили вимоги ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч.2 ст. 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати належну правову оцінку всім доказам та доводам сторін і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ВАТ "Енергопостачальна компанія "Миколаївобленерго" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20.02.2009 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2009 р. у справі № 12/304/08 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.