Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06.05.2008 року (суддя – В.І. Мокрушин), що прийнято у справі № 2-19/3144-2008, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2008 року, позов Національного банку України (далі –Позивач, Нацбанк) до відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень" (далі –Відповідач, Банк) з участю громадської організації "Український центр проблем захисту прав споживачів" (далі – Третя особа 1, Організація) та закритого акціонерного товариства "Стальком" (далі – Третя особа 2, Товариство) про ліквідацію Банку задоволений частково: підтверджена відповідність застосування ліквідаційної процедури Банку з боку Нацбанку вимогам Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) та відхилена кандидатура ліквідатора Дергуна В.В., задоволений позов Товариства та призначений ліквідатором Банку Щербань О.М.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2009 року (суддя –В.І. Мокрушин) Управлінню Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (далі –Фонд) відмовлено в прийнятті скарги на дії ліквідатора.

Не погодившись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції Управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2009 року та розглянути справу з участю Фонду .

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2009 року (головуючий суддя –Антонова І.В., судді: Заплава Л.М., Котлярова О.Л.) зокрема, апеляційну скаргу Фонду залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2009 року –без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, Управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2009 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2009 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 88, 89, 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 61 Господарського кодексу України, ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В оскаржуваних ухвалі суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції було визначено, що Закон України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) (далі –Закон про банки) встановлює особливості оскарження, зокрема, дій призначеного Національним Банком України ліквідатора банку, який ліквідується, кандидатура якого підтверджена рішенням господарського суду. Також, суди попередніх інстанції встановили, що Фонд не відноситься до осіб, що мають право оскаржувати дії ліквідатора Банку у даній справі.

Заперечуючи висновок судів першої та апеляційної інстанції, Фонд в касаційній скарзі зазначив, що порядок оскарження дій ліквідатора у справі про банкрутство врегульований положеннями п. 4 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство), які передбачають право кредитора оскаржувати дії ліквідатора у справі про банкрутство.

Між тим, суд касаційної інстанції не може погодитися із таким застосуванням заявником касаційної скарги вказаних положень Закону про банкрутство, оскільки Фондом не враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону про банкрутство законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) . Тобто, Закон про банкрутство (2343-12) у справах про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частині, яка не суперечить Закону про банки (2121-14) .

Оскільки порядок оскарження, зокрема, дій ліквідатора банку та суб'єктний склад осіб, що мають право на таке оскарження (до яких Фонд не відноситься) врегульований положеннями ч. 1 ст. 99 Закону про банки, застосування та посилання заявником касаційної скарги на норми ч. 4 ст. 25 Закону про банкрутство не є належним та правомірним.

Отже, враховуючи положення ст. 99 Закону про банки, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що скарга Фонду на дії ліквідатора Банку не підлягає розгляду в господарських судах України в межах провадження у справі про ліквідацію Банку.

Таким чином, колегія суддів погоджується із застосованими судами попередніх інстанцій нормами матеріального права.

Між тим, суд касаційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції, який був неправомірно підтриманий судом апеляційної інстанції, про відмову в прийнятті скарги Фонду на дії ліквідатора Банку, із застосуванням при цьому положень п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України, у зв'язку із наступним.

Оскільки процесуальний порядок прийняття та розгляду скарг, що подаються у справі про визнання банкрутом, про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) ні нормами Закону про банкрутство (2343-12) , ні нормами Закону про банки не визначений, у такому випадку слід керуватися відповідними нормами ГПК України (1798-12) (ч. 2 ст. 41 ГПК України).

Так, відповідно до ст. 62 ГПК України її положення слід застосувати на стадії подання (надходження) позову (заяви, скарги тощо) у справі та вирішення питання про її прийняття (відмову у прийнятті). У разі ж прийняття позову (заяви, скарги тощо) до розгляду та винесення відповідної ухвали наступне застосування положень ст. 62 ГПК України є грубим порушенням норм господарського процесуального права.

У цьому разі, за наявності відповідних підстав, правомірним є застосування норм ст. 80 ГПК України (припинення провадження у справі). Зокрема, положеннями п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Згідно ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.12.2008 року скарга Фонду на дії ліквідатора Банку була призначена до розгляду на 21.01.2009 року, а ухвалою від 21.01.2009 року –її розгляд відкладений на 30.01.2009 року, коли місцевим господарським судом і була прийнята оскаржувана ухвала.

Отже, прийнявши до розгляду в судовому засіданні скаргу Фонду на дії ліквідатора Банку та дійшовши під час розгляду висновку про те, що норми ГПК України (1798-12) не передбачають можливості оскарження дій ліквідатора в межах даної справи (скарга не підлягає розгляду в господарських судах України), суду першої інстанції слід було припинити провадження за скаргою Фонду на дії ліквідатора Банку згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

За таких обставин справи, у зв'язку із тим, що судом апеляційної інстанції висновок про відповідність нормам законодавства оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в частині дотримання норм процесуального права зроблений неправомірно, пункти 3, 4 оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції (що стосуються переглянутої в апеляційному порядку оскаржуваної Фондом ухвали місцевого господарського суду) підлягають скасуванню, а ухвала суду першої інстанції зміні.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. 99 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.ст. 41, 62, п. 1 ст. 80, ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Пункти 3 та 4 постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2009 р. у справі № 2-19/3144-2008(2/22-20354) скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2009 р. у справі № 2-19/3144-2008(2/22-20354) змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції: "Припинити провадження за скаргою Управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим на дії ліквідатора відкритого акціонерного товариства "Європейський банк розвитку та заощаджень".