Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-М" звернулося до господарського суду з позовом до Запорізької міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою ЗАТ "Металургмонтаж-203", наданої відповідачем для функціонування виробничої бази відповідно до рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 230/34 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки загальною площею 0,9452 га по Південному шосе, 71, ЗАТ "Металургмонтаж-203" для функціонування виробничої бази" та про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування землею ІІ-ЗП № 000646.

Позовні вимоги вмотивовано правомірним набуттям позивачем у власність об'єкту нерухомості за цивільно-правовою угодою, внаслідок чого за приписами статті 377 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 120 Земельного кодексу у позивача виникло право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомого майна. Позивач зазначає, що вказані обставини є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (ЗАТ "Металургмонтаж-203") відповідно до пункту "б" статті 141 Земельного кодексу України, та само, як і відсутність у вказаної особи можливості використовувати вказану земельну ділянку за цільовим призначенням – для функціонування виробничої бази. Додатково позивач вказав, що з 19.08.2008р. є ліквідованим підприємство ЗАТ "Запоріжбуд", спільно з яким надавалась в постійне користування спірна земельна ділянка; ліквідація підприємства є підставою для припинення права постійного користування та визнання нечинним Державного акта на право постійного користування землею.

Позивач зазначає, що вказані обставини перешкоджають йому оформити землекористування та укласти договір оренди земельної ділянки.

Відповідач та третя особа заперечили проти позову, вказавши, що позивачем не наведено підстав та не надано доказів, що підтверджували б порушення його прав, в тому числі саме Запорізькою міською радою; підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою наведені у статті 141 Земельного кодексу України та є вичерпними; стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України не передбачають автоматичного переходу права власності або права постійного користування земельною ділянкою в зв'язку з переходом права власності на будівлі, розташовані на ній.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.01.2009р. (суддя Алейникова Т.Г.) позов задоволено; припинено право постійного користування ЗАТ "Металургмонтаж-203" земельною ділянкою площею 0,9452 га (в тому числі 0,2021 га спільно з ЗАТ "Запоріжбуд" для функціонування залізниці) в м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 71, наданою Запорізькою міською радою для функціонування виробничої бази відповідно до рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 230/34 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки загальною площею 0,9452 га по Південному шосе, 71, ЗАТ "Металургмонтаж-203" для функціонування виробничої бази"; визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЗП № 000646, виданий закритому акціонерному товариству "Металургмонтаж-203".

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 08.04.2009р. (судді: Антонік С.Г. –головуючий, Колодій Н.А., Зубкова Т.П.) рішення місцевого господарського суду скасовано в зв'язку з допущеними порушеннями норм матеріального та процесуального права, що призвели до прийняття неправильного рішення; в позові відмовлено; з позивача на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягнуто 42,50грн. державного мита.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції у даній справі скасувати та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки ним порушено вимог частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, статті 15, 16, 20, 186 Цивільного кодексу України, статті 120, 141, 143 Земельного кодексу України.

Скаржник вважає, що у постанові Вищого господарського суду України від 15.10.2008р. по справі № 22/20/08-20/130/08, у рішенні Господарського суду Запорізької області по справі № 7/102-26/170/06-9/187/06-26/278/06-16/47/07, у постанові Господарського суду Запорізької області від 08.04.2008р. встановлено набуття позивачем на користування земельною ділянкою в силу вимог закону, факти, встановлені судовими рішеннями, не потребують доведення при вирішенні даної справи, натомість це не було враховано апеляційним судом; не відповідають обставинам справи та спростовуються матеріалами справи висновки апеляційного господарського суду, на яких ґрунтується рішення апеляційної інстанції; апеляційним судом не надано оцінки ліквідації ЗАТ "Запоріжбуд", як підставі припинення його користування земельною ділянкою та визнання нечинним виданого на нього Державного акта.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав, не скористався правом на участь представника в судовому засіданні; представник третьої особи у вказав на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників позивача та третьої особи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом, вказавши про порушене право оформити договір оренди земельної ділянки, що перейшла в його користування, вважаючи, що таке право у нього виникло в силу приписів статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Як встановлено місцевим господарським судом, рішенням Запорізької міської ради від 27.06.2000р. № 230/34 затверджено матеріали інвентаризації та встановлено ЗАТ "Металургмонтаж-203" зовнішні межі фактичного користування та розмір земельної ділянки загальною площею 0,9452 га (в тому числі площею 0,2021 га спільно з ЗАТ "Запоріжбуд") для функціонування виробничої бази по Південному шосе, 71; на підставі даного рішення ЗАТ "Металургмонтаж-203" видано Державний акт на право постійного користування землею для функціонування виробничої бази по Південному шосе, 71 ІІ-ЗП № 000646, зареєстрований 31.07.2000р. за № 2994, відповідно до якого у постійне користування надано 0,9452 га у межах згідно з планом користування, в т.ч. площа 0,2021га спільно з ЗАТ "Запоріжбуд" для функціонування залізниці.

На засіданні правління ЗАТ "Металургмонтаж-203" по Південному шосе, 71, що відбулося 18.11.2004р. (протокол № 4) було вирішено продати ТОВ "Авто-М" майно за інвентарними номерами 0009 та 0040, яке розташовано по вул. Південне шосе, 71, в зв'язку з закриттям виробництва на даній дільниці.

01.12.2004р. ЗАТ "Металургмонтаж-203" (продавець) та ТОВ "Авто-М" (покупець) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність об'єкт нерухомості –інв. №№ 0009, 0040, загальною площею 770,4кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 71, розташований на земельній ділянці площею 0,8716га; вказаний договір та право власності на об'єкти нерухомого майна за №№ 00009, 0040 зареєстровано в державному реєстрі правочинів та у бюро технічної інвентаризації.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що, підписавши даний договір, продавець засвідчив про проведення розрахунку за проданий об'єкт у повному обсязі та про відсутність претензій фінансового характеру до покупця.

Також судом першої інстанції встановлено, що після підписання договору купівлі-продажу № 2836 від 01.12.2004р. ЗАТ "Металургмонтаж-203" листом від 09.12.2004р. звернулося до начальника Запорізького міського управління земельних ресурсів, в якому надало добровільну відмову від права користування земельною ділянкою 0,9452га для подальшої її передачі позивачу.

Судом зазначено, що постановою Господарського суду Запорізької області від 08.04.2008р. по справі № 17/286/07-АП-17/370/07-АП-28/47/08-АП-17/80/08 за позовом ТОВ "Авто-М" до ОП "ЗМБТІ", третя особа ЗАТ "Металургмонтаж-203" встановлено, що виробнича база складалась з об'єктів нерухомості: адміністративна будівля з побутовими складськими приміщеннями та трансформаторною підстанцією –інв. № 0009; будівля центрального складу –інв. № 0040.

Також за рішенням Господарського суду ЗАТ "Запоріжбуд" (спільно з яким надано Державний акт) ліквідовано та вилучено з ЄДРПОУ 19.09.2008р.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що:

- при переході права власності на об'єкти нерухомого майна ЗАТ "Металургмонтаж-203" ні фізично, ні юридично не може використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням –для функціонування виробничої бази, що є підставою для припинення права постійного користування за пунктом "а" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України;

- ліквідація ЗАТ "Запоріжбуд" (спільно з яким надано площу 0,2021га для функціонування залізниці) є підставою для припинення права користування земельною ділянкою за пунктом "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України та визнання нечинним виданого Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою за діючою в той час постановою Верховної ради України від 13.03.1992р. № 2201-ХІІ (2201-12) ;

- перехід права власності на будівлю є самостійною підставою для припинення права постійного користування і не потребує відмови з боку колишнього власника нерухомості, відтак земельна ділянка повинна бути вилучена з постійного користування ЗАТ "Металургмонтаж-203" відповідно до пункту "б" статті 141 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) в даному випадку – статтею 120 Земельного кодексу України);

- ЗАТ "Металургмонтаж-203" не виконав вимоги закону, не повернув Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою до архіву та використовує його для перешкод власнику об'єктів нерухомого майна (позивачу) належно оформити право на оренду земельної ділянки та здійснювати його статутну діяльність.

Натомість переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд вказав, що припинення права користування земельною ділянкою може бути здійснено лише на підставі та в порядку, визначеному Земельним кодексом України (2768-14) ; матеріали справи не містять доказів вилучення земельної ділянки від третьої особи відповідно до порядку, визначеного статтею 149 Земельного кодексу України.

Також апеляційний господарський суд встановив, що відповідач не порушував права позивача, адже позивач не склав проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і відповідно такий проект не вносився на розгляд Запорізької міської ради.

Відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд вказав, що з огляду на предмет заявленого позову та наведених позивачем обставин у підтвердження свого порушеного права, позовні вимоги стосуються ЗАТ "Металургмонтаж-203", а Запорізька міська рада не є належним відповідачем у справі; при цьому позивачем не доведено підстави для припинення права користування земельною ділянкою третьої особи саме в розмірі, викладеному в позові; заявлена вимога про визнання недійсним державного акта не може бути предметом спору в господарських судах України.

Судова колегія погоджується з висновками апеляційного господарського суду щодо недоведеності позивачем наявного порушеного Запорізькою міською радою права, що підлягає захисту.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання; право звернутися до суду за їх захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Відтак, розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством, а за наслідками прийняття рішення про задоволення позову повинно відбуватися реальне поновлення чи захист порушених прав позивача.

Позовні вимоги та доводи касаційної скарги вмотивовані набуттям позивачем права на земельну ділянку в силу статей 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України (хоча не вказано редакцію цієї статті, яка підлягає застосуванню) за наслідками придбання об'єктів нерухомості, що, на думку позивача, не потребує звернення до органів місцевого самоврядування для виникнення права на земельну ділянку.

Згідно статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності чи право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, у розмірах, встановлених договором, або необхідному для їх обслуговування.

За статтею 120 Земельного кодексу України, що є спеціальним законом у сфері земельних правовідносин (у редакції на час укладення договору купівлі-продажу) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування –на підставі договору оренди.

За статтею 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Апеляційний господарський суд правомірно звернув увагу позивача на те, що пункт "в" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України стосується саме вилучення земельних ділянок (за наслідками чого наступає припинення права користування земельною ділянкою), що вимагає додержання порядку, передбаченого статтею 149 Земельного кодексу України і не застосовується до правовідносин на підставах, наведених позивачем.

Також слід зазначити, що рішення місцевого господарського суду, на законності якого наполягає скаржник, містить різні підстави припинення права користування земельною ділянкою третьою особою, що мають відповідно різний порядок застосування (на підставі рішення уповноваженого органу, чи в примусовому порядку за рішенням суду).

Тому є законними та обґрунтованими висновки апеляційного господарського суду, що Запорізька міська рада не є належним відповідачем у позові про примусове припинення права користування земельною ділянкою третьої особи в судовому порядку; натомість припинення права користування в судовому порядку на інших підставах, ніж передбачено статтею 143 Земельного кодексу України, є порушенням повноважень органів місцевого самоврядування, передбачених пунктом 12 Прикінцевих положень Земельного кодексу України (2768-14) .

Звертаючись до суду з приводу порушення третьою особою встановленого порядку повернення державного акта на землю, позивач не вказав, на чому ґрунтуються його функції щодо контролю вказаних обставин, та також не навів доводів щодо порушення його прав саме позивачем.

Доводи скаржника про незастосування апеляційним господарським судом частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України є помилковими, оскільки не є преюдиціальними фактами, що мають обов'язковий характер, правові висновки судів щодо встановлених обставин справи, а також судові рішення у справах, що не містили тотожного складу сторін.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111- 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний суд в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянув всебічно, повно та об’єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; внаслідок чого його висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.