Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради, Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради про зобов'язання: відповідача 1 прийняти рішення про продовження терміну дії договорів оренди від 05.02.2004 року, які були укладені з ТОВ "Прем'єр" щодо користування земельними ділянками, відповідача 2 надати позитивний висновок щодо можливості продовження терміну дії договорів оренди, укладених з ТОВ "Прем'єр" 05.02.2004 року.

19.12.2008 року позивачем була надана заява по зміну позовних вимог, в якій останній просив позовні вимоги до відповідачів залишити без розгляду та поновити договори оренди земельної ділянки від 05.02.2004 року на строк до 19.11.2013 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2008 року, (з урахуванням ухвали від 22.01.2009 року про виправлення описок) заява про зміну позовних вимог задоволена.

Позовні вимоги до Дніпропетровської міської ради щодо зобов'язання прийняти рішення про продовження терміну дії договору оренди від 05.02.2004 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" залишені без розгляду.

Припинено провадження у справі до Головного архітектурно-планувального управління Дніпропетровської міської ради щодо зобов'язання надати позитивний висновок щодо можливості продовження терміну дії договорів оренди, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр", від 05.02.2004 року на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Поновлені договори оренди від 05.02.2004 року земельних ділянок (кадастрові номери 1210100000:03:272:0041 площею 0,0005 га, 1210100000:03:272:0042 площею 0,0004 га, 1210100000:03:272:0043 площею 0,0004 га) на строк до 19.12.2013 року на тих же самих умовах, які були укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" та Дніпропетровською міською радою.

За апеляційною скаргою Дніпропетровської міської ради судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2009 року скасоване. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.03.2009 року, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2008 року залишити без змін.

Заявник посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, а саме статті 33 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 124 Земельного кодексу України.

Скаржник вважає, що у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки у постанові не було вказано підстав, за якими необхідно було скасовувати рішення суду першої інстанції.

На думку товариства посилання апеляційного суду на статтю 124 Земельного кодексу України та пункт 34 статті 26 Закон України "Про місцеве самоврядування" є помилковим ототожнення правового інституту пролонгації договору оренди та переважного права добросовісного орендаря на поновлення договору оренди.

Крім того, заявник вважає посилання апеляційного суду на відсутність такого способу захисту порушеного права як поновлення судом договору необґрунтованим, оскільки порушені права землекористувачів підлягають захисту способами передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Заслухавши суддю –доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 232/13 від 19.11.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" та Дніпропетровською міською радою 05.02.2004 року були укладені договори оренди земельної ділянки, за умовами яких відповідач-1 передав, а позивач прийняв у строкове платне володіння і користування на умовах оренди наступні частки у користуванні земельними ділянками загальною площею, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна в районі будинку № 8:

56 % - площа частки складає 0,0005 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:03:272:0041;

44 % - площа частки складає 0,0004 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:03:272:0042;

57 % - площа частки складає 0,0004 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:03:272:0043.

Земельні ділянки за договорами надані для проектування, улаштування та експлуатації кіоску в комплексі зупинки громадського транспорту (пункт 1.3 договору).

Земельні ділянки передані до 19.11.2008 року (п.2.1 договору).

Пунктом 2.4 договорів визначено, що по закінченню терміну дії договору орендар має право на поновлення договору на новий термін з урахуванням умов, визначених чинним законодавством.

21.04.2008 року позивач звернувся до Міського голови з проханням продовжити термін користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.1.4 рішення Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007 року № 144/17 позивачу до вказаної заяви необхідно було надати відповідний висновок Головного архітектурно-планувального управління.

Листом від 23.09.2008 року № 04/235-1 відповідач-2 повідомив позивача про неможливість надання позитивного висновку, оскільки розміщення об'єкту торгівлі в габаритах червоних ліній пр. Гагаріна не відповідає Закону України "Про автомобільні дороги" (2862-15) , ДБН В.2.3-5-2001 "Вулиці і дороги населених пунктів".

Позивач, з урахувань змін до позовних вимог просив на підставі частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", поновити договори оренди земельної ділянки від 05.02.2004 року: кадастровий номер 1210100000:03:272:0041, площею 0,0005 га; кадастровий номер 1210100000:03:272:0042, площею 0,0004 га; кадастровий номер 1210100000:03:272:0043, площею 0,0004 га на строк до 19.11.2013 року на тих самих умовах.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із наявності правових підстав для поновлення договорів оренди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Зі змісту статті 12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальних громад, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог Земельного кодексу України (2768-14) .

За частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин, в тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки, вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, таким чином, законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття сесією відповідного рішення.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

В силу частини 1 статті 31 цього Закону договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Укладаючи договори оренди земельної ділянки від 05.02.2004 року, сторони обумовили термін їх дії до 19.11.2008 року.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Апеляційний суд дійшов висновку, що вказаною нормою не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін.

Оскільки вирішення питання про передачу землі у користування є виключним правом ради як суб'єкта права власності на землю суд дійшов обґрунтованого висновку, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту порушеного права землекористувача як поновлення судом договору оренди земельної ділянки, в зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягали.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд зазначених вимог законодавства не врахував та прийняв неправильне рішення.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр" на статтю 152 Земельного кодексу України касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки позивач помилково ототожнює поняття поновлення порушених прав та поновлення договору.

Апеляційний суд також зазначив, що судом допущено неправильне застосування процесуального законодавства з огляду на наступне:

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За таких підстав у разі звернення позивача із заявою про зміну предмету позову (а.с. 41) місцевий господарський суд розглядає справу в межах заявлених (змінених) позовних вимог, натомість припинення провадження та залишення без розгляду змінених позовних вимог, є порушенням норм матеріального права.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови апеляційної інстанції колегія суддів не вбачає.