Ухвалою від 29.05.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Ходаківської І.П., касаційну скаргу Заводу № 129 від 23.03.09 було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.07.09.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 02.07.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 02.07.09 представник Заводу не з'явився.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 02.07.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представника Товариства.

У зв'язку з виходом судді Данилової Т.Б. з відпустки, розпорядженням від 15.06.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для перегляду справ, призначених до розгляду на 02.07.09 колегією суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Ходаківської І.П., створено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

Про вказані обставини представника Товариства повідомлено на початку судового засідання 02.07.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представника Товариства, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 02.07.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 23.12.08 господарського суду Донецької області (суддя Чернота Л.Ф.) у задоволенні позовних вимог Заводу відмовлено.

Постановою від 10.03.09 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Діброви Г.І., суддів –Москальової І.В., Шевкової Т.А.) апеляційну скаргу Заводу залишено без задоволення.

Рішення від 23.12.08 господарського суду Донецької області змінено в мотивувальній частині (виклавши її в редакції постанови). Резолютивну частину рішення від 23.12.08 господарського суду Донецької області залишено без змін.

При винесенні постанови апеляційним судом було змінено мотивувальну частину такого рішення шляхом виключення висновку суду про те, що спричинення збитків мало місце з вини самого Заводу, який не вжив усіх необхідних заходів для обладнання приміщення відповідно до п. 2.2 Договору. По суті вимог постанова апеляційного суду мотивована тим, що Заводом належними та допустимим доказами по справі не доведено обґрунтованість його позовних вимог, оскільки не надано суду документів, які б свідчили про наявність рішення або вироку суду по встановленню факту крадіжки або розкрадання майна саме з вини Товариства та саме на визначену Заводом суму.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 10.03.09 Донецького апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким стягнути з Товариства на користь Заводу 42 489,42 грн.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 610, 614, 623, 906 Цивільного кодексу України, ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариству щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Заводу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 01.04.08 між Заводом (Замовник) та Товариством (Виконавець), було укладено Договір № 56 (далі –Договір), відповідно до п. 1.1 якого Виконавець зобов'язався здійснювати контрольно-пропускний режим, підтримувати встановлений Замовником внутрішньооб'єктовий порядок та охорону матеріальних цінностей, які знаходяться на об’єкті останнього, розташованого за адресою: 83011, м.Донецьк, вул.Кірова, 1а.

Судами встановлено, що згідно п.п. 2.1, 2.2 Договору Виконавець взяв на себе зобов’язання розробити та узгодити із Замовником "Інструкцію" (Додаток № 1) по виконанню охоронних заходів у відповідності з встановленим Замовником внутрішньооб'єктовим режимом на протязі 5-ти днів з моменту початку несення служби; в свою чергу, Замовник зобов’язався встановити внутрішньооб’єктовий режим на протязі 2-х днів після підписання Договору, дотримуватися встановленого порядку приймання-передачі об'єкту під охорону, розглядати надані Виконавцем рекомендації щодо удосконалення охорони об'єкту та приймати заходи з поліпшення внутріооб'єктового режиму.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у п. 3.1 Договору сторони погодили, що Виконавець несе матеріальну відповідальність перед Замовником за спричинену йому шкоду, здійснену внаслідок розкрадання товарно-матеріальних цінностей, взятих під охорону по журналу приймання-здачі об'єкту, а також знищення або пошкодження майна (у тому числі шляхом підпалювання) сторонньою особою, яка проникла на об'єкт в результаті неналежного виконання посадових обов'язків співробітниками Виконавця; розкрадання, що сталося внаслідок недотримання співробітниками Виконавця встановленого порядку вивозу та винесення з території об'єкту товарно-матеріальних цінностей.

Також, встановлено, що п. 3.2 Договору сторони передбачили, що Виконавець не несе матеріальної відповідальності за цілісність та збереження приміщень, споруд та матеріальних цінностей, які в них знаходяться, а також збереження іншого майна, що зберігається за межами приміщень та не відшкодовує збитки Замовника якщо вони не здавались під охорону в порядку, визначеному "Інструкцією" (Додаток 2); невиконання Замовником приватної охорони, що передбачена Договором або актом робіт з технічного укріплення охоронюваних приміщень та території, якщо це стало умовою для здійснення розкрадання або спричинення шкоди злочинцями.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що строк дії Договору сторонами було визначено з 01.04.08 по 31.03.09. При цьому, передбачено, що Договір може бути розірваним однією зі сторін в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення другої сторони не менш ніж за 14 днів до дати припинення дії Договору (п.п. 7.1, 7.2 Договору).

При вирішенні спору по суті місцевим та апеляційним судами встановлено, що актом приймання-передачі об'єкту від 01.04.08 Виконавцем було прийнято під охорону об’єкт –комплекс Заводу, площею 4,05 га. Проте, листом від 10.06.08 Завод повідомив Товариство про розірвання Договору в односторонньому порядку в зв'язку з неодноразовими розкраданнями майна на об'єкті, що є предметом цього Договору.

Судами встановлено, що листом № 248 від 02.07.08 Замовник вимагав у Виконавця у семиденний термін перерахувати суму збитків в розмірі

42 489,42 грн., спричинених розкраданням майна Замовника в період дії Договору, однак Товариство залишило таку вимогу без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим Завод звернувся з позовом у даній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що загальні положення про відшкодування шкоди визначені у гл. 82 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі ст. 1192 Цивільного кодексу України існує два способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого: відшкодування майнової шкоди в натурі або у вигляді збитків.

Відповідно до приписів ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що включає в себе певні елементи, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою. Наявність цих елементів правопорушення є необхідною вимогою для притягнення до відповідальності і відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності.

Разом з тим, береться до уваги, що відповідно до ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що загальними підставами для стягнення збитків з особи, яка їх заподіяла, є: настання збитків; неправомірна поведінка особи, що заподіяла збитки; безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням збитків; вина.

При визначені розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов’язань для підприємства.

З огляду на викладені правові положення колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок попередніх судових інстанції про недоведеність матеріалами справи наявності причинного взаємозв'язку між діями Товариства та спричиненням збитків Заводу, а також наявності вини Товариства в спричиненні таких збитків у визначеній Заводом сумі.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Заводом в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з’ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Машинобудівний завод "Буран" № 129 від 23.03.09 залишити без задоволення.

Постанову від 10.03.09 Донецького апеляційного господарського суду у справі № 11/157 господарського суду Донецької області залишити без змін.