У листопаді 2008р. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до господарського суду Закарпатської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Мукачівського міського комунального підприємства "Мукачівтепло" про стягнення збитків на суму 467140,51грн., завданих невиконанням зобов’язання по наданню послуг транспортування природного газу за договором №06/02-1634.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.01.2009р. у справі №10/216 (суддя Івашкович І.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2009р. у справі №10/216 (колегія суддів у складі головуючого судді Давид Л.Л., суддів Кордюк Г.Т., Юрченка Я.О.) рішення господарського суду Закарпатської області від 12.01.2009р. у справі №10/216 залишено без змін, апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" –без задоволення.

Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процессуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2009р. та рішення господарського суду Закарпатської області від 12.01.2009р. у справі №10/216 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання представники позивача та третьої особи не з’явилися. Враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи учасники судового процесу були повідомлені своєчасно та належним чином, Вищий господарський суд України вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за відсутності представників позивача та третьої особи.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 111-2 ГПК України, та не надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає перегляду оскаржених судових актів в касаційному порядку.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 15.07.2002р. ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та Мукачівським державним підприємством теплових мереж (на даний час ММКП "Мукачівтепло") укладено договір №06/05-959 ТЕ 12 на постачання природного газу, з додатковою угодою №1 від 31.10.2002р., згідно якого Позивач в період з липня по грудень 2002р. здійснював постачання споживачу - Мукачівському державному підприємству теплових мереж природного газу, обсяги якого відповідно до п.3.3 договору підтверджувались двохсторонніми актами передачі-приймання, підписаними з боку постачальника - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та покупця - Мукачівського ПТМ. При цьому, судами попередніх інстанцій з актів передачі-приймання за листопад, грудень 2002р. з’ясовано, що сторонами не узгоджено обсяги поставленого газу за даний період, із зазначенням, що різниця обсягів газу за даними постачальника та покупця за листопад 2002р. склала 214,84тис.куб.м., за грудень 1895,68тис.куб.м.

Поряд з цим, попередніми судовими інстанціями вказано, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.11.2004р. у справі №10/160 при вирішені спору між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та Мукачівським ПТМ встановлено, що розбіжності у визначенні обсягів поставляємого для споживача - Мукачівського ПТМ за договором №06/02-959 ТЕ 12 від 15.07.2002р. газу за листопад-грудень 2002р. виникли внаслідок застосування різних способів розрахунку та визнано правомірним нарахування обсягів газу за листопад, грудень 2002р. за даними Мукачівського ПТМ з огляду на відповідність їх нормам Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України (у редакції, діючої на момент спірних правовідносин).

На підставі зазначеного суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість доводів позивача, що природний газ в спірних обсягах 214,84тис.куб.м. - в листопаді 2002р., і 1895,68тис.куб.м. - в грудні 2002р. передано ВАТ "Закарпатгаз" для транспортування Мукачівському ПТМ, із зазначенням, що фактично газ в зазначених обсягах не передавався, нарахування таких обсягів проведено ВАТ "Закарпатгаз" по проектній номінальній потужності газоспоживаючого обладнання споживача Мукачівського ПТМ та в судовому порядку було визнано неправомірним.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено про відсутність в матеріалах справи доказів підтвердження передачі позивачем протягом спірних місяців природного газу ВАТ "Закарпатгаз" для транспортування Мукачівському ПТМ із визначенням конкретного обсягу газу саме для вказаного покупця.

Водночас судами попередніх інстанцій також встановлено, що транспортування газу, який є предметом поставки за договором №06/02-959 ТЕ 12 від 15.07.2002р., здійснювалось ВАТ "Закарпатгаз" на підставі договору №06/02-1634 від 30.10.2002р. про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2002р., із зазначенням, що складені відповідно до п.3.4 договору №06/02-1634 від 30.10.2002р. акти виконання послуг з транспортування природного газу за листопад, грудень 2002р. містять дані по загальні обсяги протранспортованого природного газу споживачам ДК "Газ України", про облік газу при його передачі споживачу, та не містять даних ані про обсяги протранспортованого газу для Мукачівського ПТМ, ані про обсяги переданого ДК "Газ України" в систему газопроводів природного газу, як про це стверджує позивач.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що подані позивачем в обґрунтування своїх вимог реєстри ВАТ "Закарпатгаз" обсягів споживання природного газу підприємствами Закарпатської області не є первинними документами обліку газу, а носять інформаційний характер про обсяги газу, облікованого ВАТ "Закарпатгаз" при передачі його Мукачівського ПТМ.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вказав про недоведення позивачем ні місцевому господарському суду, ні апеляційному господарському суду, які конкретно обсяги газу ним було передано в мережі ВАТ "Закарпатгаз" для транспортування саме споживачу Мукачівському ПТМ, внаслідок чого суд дійшов висновку про недоведення та не обґрунтованість доводів позивача про втрату відповідачем природного газу в обсягах 214836куб.куб.м. та 1895675куб.м.

Пославшись на положення ст.ст. 193, 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 526, 610, 611 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для покладення на відповідача відповідно до ст.ст. 16, 22, 623, 924 Цивільного кодексу України відповідальності за втрату товару при транспортуванні у вигляді відшкодування збитків в розмірі вартості цього товару, із зазначенням про відсутність складу цивільного правопорушення, який би передбачав можливість стягнення збитків з винної сторони внаслідок відсутності вина відповідача.

При цьому, суд апеляційної інстанції визнав правомірним незастосування місцевим господарським судом вимог ст. 267 Цивільного кодексу України щодо позовної давності, внаслідок недоведення позивачем факту порушення його права, за захистом якого він звернувся до суду.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними з наступних підстав.

Розглядаючи спір щодо відшкодування збитків, господарськими судами попередніх інстанцій не враховано, що відшкодування збитків є універсальним способом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Відшкодування збитків як санкція може бути застосовано в усіх випадках порушення цивільно-правових зобов’язань, коли внаслідок такого порушення потерпіла сторона несе збитки.

Згідно з приписами ст. 22 ЦК України, ч.2 ст. 224 ГК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Натомість місцевим та апеляційним господарськими судами не досліджено наявності вищевказаних умов при розгляді заявлених позовних вимог щодо стягнення збитків.

Поряд з цим, відповідно до п.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у ред. за спірний період) продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 названого закону визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 цього закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 даного закону визначено, що податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Аналогічні положення містяться і в Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. N165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.1997р. за N233/2037.

При цьому, відповідно до п.п.7.2.8 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку повинні вести окремий облік з продажу та придбання щодо: операцій, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та звільнені від оподаткування; операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягає амортизації, ввізних (імпортних) та вивізних (експортних) операцій. Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і порядок заповнення яких встановлюються центральним органом державної податкової служби України.

На виконання підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 (z0233-97) (зареєстрованим в Мінюсті України 23.06.1997р. за N233/2037, у редакції за спірний період) затверджено Порядок ведення книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) та Порядок ведення книги обліку продажу товарів (робіт, послуг).

Однак ані місцевий, ані апеляційний господарські суди при розгляді спірних правовідносин не витребували та не надали належної оцінки в порушення вимог ст.ст. 38, 43 ГПК України податковим накладним, складеним на виконання договору поставки №06/02-1634 від 30.10.2002р. про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2002р., книзі обліку продажу товарів (робіт, послуг) відповідача за спірний період та книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) позивача за спірний період.

Поряд з цим, судами попередніх інстанцій не з’ясовано наявності договірних умов між відповідачем та третьою особою по транспортуванню відповідачем газу придбаного третьою особою у позивача.

Водночас судами не витребувано та не надано належної оцінки податковим накладним, виданим позивачем третій особі на переданий газ у спірний період, книзі продажу товарів (робіт, послуг) позивача за спірний період та книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) третьої особи за спірний період.

Разом з тим, на підставі даних документів первинного бухгалтерського та податкового обліку (з урахуванням актів виконаних послуг, реєстрів обсягів поставленого газу, податкових накладних), попередніми судовими інстанціями при розгляді спору по суті не з’ясовані та не співставлені обсяги газу, який мав бути поставлений позивачем третій особі за умовами укладеного між ними договору у листопаді-грудні 2002р. з обсягами газу переданого позивачем відповідачу для транспортування третій особі та фактично отриманого третьою особою внаслідок транспортування відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст.47 ГПК України (1798-12) , яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; ст. 43 ГПК України, за якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи зазначені документи, які стосуються спірних правовідносин, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення у відповідності до норм процесуального права.