У грудні 2008 року Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу звернувся до господарського суду з позовом до державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення 73 421 грн. зайво сплачених коштів за послуги теплопостачання та гарячого водопостачання.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2009 року в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2009 року скасовано рішення місцевого суду та прийнято нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.04.2009 року скасувати, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 28.01.2009 року залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши в межах повноважень касаційної інстанції наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, правовідносини між ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (виробником) та Івано-Франківським національним технічним університетом нафти і газу (споживачем) були врегульовані укладеними між ними договорами про постачання теплової енергії № 106 від 27.07.2005 року, № 106/278 від 03.04.2006 року, а також додатковою угодою про внесення доповнень до Договору № 106.

Відповідно до умов вказаних договорів, відповідач зобов’язався постачати позивачу теплову енергію, а позивач –своєчасно оплачувати використану енергію за встановленими тарифами на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур та в розмірі суми, вказаної в цих рахунках. Додатком №1 до договорів сторони погодили перелік всіх об'єктів, які знаходяться на балансі позивача, та на які відповідачем постачається теплова енергія, в тому числі сім гуртожитків Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

Судами встановлено, що Контрольно-ревізійним управлінням в Івано-Франківській області у червні 2008 року було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу за період з 01.02.2006 року по 01.05.2008 року, якою виявлено, що в ревізійному періоді розмежування споживачів послуг на категорію "населення" не проводилось і, відповідно, тарифи застосовувались, як для "бюджетної установи"; за даними бухгалтерського обліку ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" нараховано, а Університетом оплачено за вказаний період за надану теплову енергію гуртожиткам 198 689, 32 грн.; заборгованість по оплаті за надані послуги відсутня; нарахування вартості поставленої теплової енергії проводилося відповідно до тарифів для бюджетних установ. Згідно проведеного перерахунку вартості поставленої в гуртожитках теплової енергії встановлено, що при застосуванні тарифів для категорії споживачів "населення" Університету слід було оплатити за спожиту теплову енергію 125 264, 54 грн., тобто на 73 421, 78 грн. менше.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновки, викладені в акті ревізії, ґрунтуються на положеннях ст.ст. 4, 6, 67 та ст. 127 Житлового кодексу України.

20.06.2008 року позивач листом № 50-19-5 звернувся до відповідача з вимогою повернути переплачені ним кошти за послуги теплопостачання гуртожитків у сумі 73 421, 78 грн. Проте, відповідач відмовився провести перерахунок вартості теплової енергії по тарифу, який встановлено для категорії споживачів "населення" і, відповідно, повернути кошти позивачу, оскільки, згідно рішення виконкому Івано-Франківської міської ради № 330 від 26.06.2006 року комунальні підприємства зобов’язані проводити нарахування плати для підприємств, установ та організацій за спожиті комунальні послуги мешканцями гуртожитків, які перебувають на їхньому балансі, згідно тарифів "для населення" лише з 01.10.2006 року.

За таких обставин, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення вказаної суми переплачених коштів.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи даний господарський спір зазначив, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачем таких послуг є фізична та юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу, що являє собою результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з п.22 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. № 208 (208-86-п) , адміністрація підприємства, установи, організації, у віданні якої перебуває гуртожиток, зобов’язана утримувати гуртожиток відповідно до встановлених санітарних правил, єдиних правил і норм експлуатації та ремонту житлового фонду, а керівники цих підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за правильну експлуатацію та утримання гуртожитків.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що споживачами житлово-комунальних послуг, у тому числі і послуг з теплопостачання, є мешканці гуртожитків, оскільки обов’язок по проведенню господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у цих приміщеннях відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил покладено на адміністрацію позивача, як виконавця таких послуг.

Відповідно до п. 38 вказаного Положення плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.

Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Зважаючи на очевидну обставину, що в гуртожитку проживають мешканці, то між мешканцями та адміністрацією позивача, на балансі якого знаходяться гуртожитки, існують фактичні договірні відносини із чіткими правилами та обов’язками як щодо умов та порядку проживання у гуртожитку, так і щодо оплати такого проживання.

Оскільки проживання у гуртожитку не є обов’язковим для всіх студентів навчального закладу, які навчаються у ньому, та з врахуванням можливості поселення у гуртожиток інших осіб у випадках, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року № 38 (38-97-п) , суд другої інстанції дійшов висновку, що проживання у гуртожитку не є складовою освітніх послуг, а відсутність укладених договорів між мешканцями гуртожитку та адміністрацією навчальних закладів, на балансі яких вони знаходяться, не спростовує тієї обставини, що між ними існують фактичні договірні відносини із чіткими правами та обов’язками як щодо умов та порядку проживання у гуртожитках, так і щодо оплати такого проживання.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду та вважає, що, громадяни, які проживають в гуртожитках, прирівнюються до населення, що мешкає в багатоквартирних будинках. Відпуск теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання цих будинків забезпечується підприємствами комунальної теплоенергетики. Тому, відпуск теплової енергії юридичним особам, на балансі яких знаходяться гуртожитки, має відбуватися за тарифами, встановленими для населення.

Оскільки місцевий господарський суд дійшов протилежного висновку про те, що мешканці гуртожитків не відносяться до споживачів категорії "населення", рішення місцевого суду, яким позивачу відмовлено у стягненні з відповідача зайво сплачених грошових коштів, підлягає скасуванню, як таке, що прийнято в результаті помилкового застосування норм матеріального права.

Отже, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи були встановлені вірно судом апеляційної інстанції, який на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, дійшов вірних висновків, що відповідають обставинам справи, та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про дійсність рішень виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, якими встановлено розміри відповідних тарифів не заслуговують на увагу, оскільки органи місцевого самоврядування мають право лише встановлювати розміри тарифів, а не вирішувати питання розмежування категорій споживачів комунальних послуг.

Крім того, не спростовують висновків суду і посилання скаржника на факт укладення договорів між юридичними особами, оскільки також не свідчить, що постачання теплової енергії на всі об’єкти позивача має здійснюватися за одним тарифом без урахування дійсних категорій кінцевих споживачів.

Поряд з цим, безпідставним є заперечення відповідачем правильності акту контрольно-ревізійного управління, складеного за результатами відповідної перевірки, яким зафіксовано виявлені порушення та розраховано спірну суму переплати, оскільки постанова суду апеляційної інстанції прийнята не на підставі вказаного акту, як доказу невірного застосування відповідачам обраного тарифу, а в результаті комплексної та всебічної юридичної оцінки всіх обставин справи, зокрема, на підставі виявлення правових підстав для віднесення третини об’єктів позивача, на які відповідачем здійснюється постачання теплової енергії, до зовсім іншої категорії споживачів та необхідності перерахунку вартості використаної енергії відповідно до належного тарифу.