У жовтні 2008 року мале підприємство "Спецлітмаш" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулось до господарського суду з позовом до відповідачів: товариства з обмеженою відповідальністю "Сербіна" (приватне підприємство) про стягнення 302 376,94 грн. заборгованості, 13115,09 грн. - трьох відсотків річних та 87 240,85 грн. інфляційних втрат, які виникли внаслідок неналежного виконання зобов’язань по своєчасній оплаті продукції та робіт за договором поставки обладнання; та фірми "Титан" про стягнення 1000 грн. заборгованості за договором поруки від 20.08.2007 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.11.2008 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Сербіна" подало касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 12.11.2008 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а також порушено правила територіальної підсудності, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.08.2006 року між ТОВ "Сербіна" (покупець) та МП "Спецлітмаш" у вигляді ТОВ (постачальник) укладено договір поставки обладнання (надалі –договір поставки), відповідно до умов якого позивач зобов’язався здійснити поставку технологічного обладнання, а відповідач в свою чергу –прийняти та оплатити поставлену Продукцію, в порядку і на умовах договору.

Пунктом 1.2 договору поставки сторони встановили, що під терміном "поставка продукції" розуміється передача продукції у власність покупцю, виконання робіт по запуску обладнання в експлуатацію та навчання персоналу покупця правилам експлуатації продукції.

Згідно з п. 2.2.4 договору поставки відповідач зобов’язався своєчасно здійснити оплату продукції згідно з умовами договору.

Порядок розрахунків за поставлену продукцію та виконані роботи сторони узгодили розділом 4 договору поставки, згідно якого покупець на протязі 5 банківських днів з моменту набрання чинності договору поставки сплачує передоплату першого авансу на рахунок постачальника в розмірі 10% від загальної суми договору; передоплату в розмірі 40% - за згодою сторін; а решту суми в розмірі 50% сплачує рівними долями щомісячно протягом шести місяців після підписання акту приймання-передачі продукції і введення її в експлуатацію.

Крім того, судами з’ясовано, що на забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Сербіна" зобов’язань по договору поставки обладнання, 20.08.2007 року між малим підприємством "Спецлітмаш" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (кредитор) та фірмою "Титан" (приватним підприємством) (поручитель) укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов’язався відповідати перед кредитором за невиконання ТОВ "Сербіна" (боржником) усіх зобов’язань за договором поставки від 31.08.2006 року в обсязі, що дорівнює 1000 грн., і ця відповідальність обмежена вказаною сумою.

Судами обох інстанцій на підставі наявних серед матеріалів справи видаткової накладної, актів передачі обладнання і приймання продукції в експлуатацію встановлено, а позивачем та другим відповідачем підтверджено, що позивач належним чином виконав зобов'язання за договором поставки, на виконання умов договору здійснив поставку обладнання і виконав роботи по його запуску на загальну суму 758196,60 грн.

Проте, відповідач-2 свої зобов’язання за договором поставки по своєчасній оплаті вартості обладнання і введення його в експлуатацію не виконав належним чином, за поставлену продукцію та виконані роботи розрахувався лише частково, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 302376,94 грн.

Предметом позовних вимог до другого відповідача у даній справі є стягнення 402 732,88 грн. –суми, яка складається з вказаної суми заборгованості, а також збитків від інфляції і 3% річних, нарахованих позивачем на підставі ст.ст. 530, 610, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги до першого відповідача про стягнення 1000 грн. заявлені на підставі і в межах встановленої договором поруки від 20.08.2007 року суми відповідальності за невиконання зобов’язань по договору постачання від 31.08.2006 року.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за договором поставки обладнання від 31.08.2006 року, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку, що позивач належними та достатніми доказами підтвердив здійснення ним поставки обладнання на виконання вказаного договору та виконання обумовлених договором робіт, а також їх прийняття другим відповідачем у повному обсязі, відтак, і існування заборгованості відповідачів на вказану позивачем суму.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції відхилив з огляду на безпідставність посилання другого відповідача на те, що позивачем заявлена до стягнення необґрунтована сума заборгованості, яка розрахована без урахування суми коштів, що були помилково сплачені другим відповідачем на оплату обладнання, поставленого за іншим договором, укладеним між позивачем та другим відповідачем, але заборгованості по якому на момент перерахування коштів не існувало.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками обох господарських судів про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки жодні доводи скаржника не знайшли свого підтвердження та не спростували правомірних та обґрунтованих судових рішень.

Зокрема, заперечуючи проти розміру існуючої суми заборгованості, скаржник не надав належних доказів на підтвердження звернення до позивача з проханням чи вимогою повернути зайво сплачені кошти або перерахувати помилково сплачені кошти в рахунок зменшення заборгованості за договором поставки від 31.08.2006 року. За таких обставин, у позивача не було жодних підстав здійснювати зарахування переплаченої суми на часткове погашення заборгованості за іншим договором.

Відтак, розмір заявленої до стягнення з відповідачів суми заборгованості є обґрунтованим та належним чином доведеним, а заперечення другого відповідача, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, є підставою для звернення до суду в межах окремого позовного провадження.

Крім того, не заслуговують на увагу і інші доводи заявника касаційної скарги про порушеннями судами правил територіальної підсудності, оскільки, Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) надає позивачу право звертатись за захистом свого порушеного права до господарського суду за місцезнаходженням одного з відповідачів. При цьому, ст. 15 ГПК України не пов’язує наявність такого права з тими чи іншими особливостями правовідносин між учасниками господарського спору.

Враховуючи, що договір поруки, був укладений між позивачем та першим відповідачем саме на забезпечення належного виконання другим відповідачем зобов’язань за договором поставки обладнання, невиконання яких є предметом даного судового розгляду, цей договір був дійсним на момент звернення позивача до суду, а чинне законодавство не містить обов’язків сторін договору поруки повідомляти боржника про його укладення, тому колегія суддів не вбачає порушення судами правил територіальної підсудності та підстав для скасування прийнятих у справі рішення та постанови.

За таких обставин, господарськими судами обох інстанцій в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і підставно застосовано норми процесуального та матеріального права, відтак оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 12.11.2008 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2009 року у справі № 4/167-08-4358 –без змін.