Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В засіданні взяли участь представники:

У квітні 2008 року Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Барс 2000" про визнання недійсними договорів №17/2 від 01.07.2002 року та № 21/03 від 02.01.2003 року з підстав невідповідності їх законодавству, а саме ст.ст. 203, 648 ЦК України, п.5 ст. 75 ГК України, постанові КМ АР Крим №68 від 11.03.1997 року; стягнення заборгованості у розмірі 137732,18 грн. та спонукання до укладення договору № 12/07 від 15.06.2007 року експлуатації берегозахисних, протизсувних та пляжних споруд і фінансування робіт по їх капітальному ремонту і відновленню та договорів № 12/07-Н від 15.06.2007 року по надводному та №12/07-В від 15.06.2007 року по підводному нагляду за берегозахисними спорудами.

У червні 2008 року ТОВ "Барс 2000" звернулось до господарського суду із зустрічним позовом до Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" про спонукання укласти додаткову угоду до договору №17/2 від 01.07.2002 року в редакції позивача від 20.03.2008 року та додаткову угоду до договору №21/03 від 02.01.2003 року в редакції позивача від 20.03.2008 року.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 03.06.2008 року прийнято зустрічну позовну заяву до провадження разом із первісним позовом.

У вересні 2008 року ТОВ "Барс 2000" подало до суду заяву про уточнення позовних вимог та просило суд спонукати Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" укласти додаткову угоду до договору №17/2 від 01.07.2002 року про внесення змін в п.3.2.5 цього договору в редакції позивача від 20.03.2008 року та додаткову угоду до договору №21/03 від 02.01.2003 року про внесення змін до статті 2 цього договору в редакції позивача від 20.03.2008 року (а.с.52 т.2).

У жовтні 2008 року Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" подало до суду заяву про зміну позовних вимог та просило суд розірвати договір № 17/2 від 01.07.2002 року на підставі ст. 625 ЦК України у зв"язку з істотною зміною обставин –зміна розміру засобів на поточне утримання, оновлення та капітальний ремонт берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд, які знаходяться на балансі Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління"; визнати недійсним договір № 21/03 від 02.01.2003 року та стягнення 137732,18 грн. основного боргу (а.с.64-65 т.2).

Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" 12.11.2008 року, відповідно до протоколу судового засідання, змінило предмет позову і просило суд визнати недійсним договора № 17/2 від 01.07.2002 року та № 21/03 від 02.01.2003 року та стягнути збитки в розмірі 137732,18 грн. Позивач за первісним позовом також відмовився від позовних вимог про зобов"язання відповідача укласти договора № 12/07 від 15.06.2007 року, №12/07-Н від 15.06.2007 року та 12/07-В від 15.06.2007 року (а.с. 73 т.2).

Рішенням господарського суду АР Крим від 16.10.2008-09.12.2008 року первісний позов задоволено частково. Визнано недійсним договір №17/2 від 01.07.2002 року на майбутнє. Стягнуто з ТОВ "Барс 2000" на користь Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" 137732,18 грн. збитків та 1501,66 грн. судових витрат. У задоволенні позовних вимог про визнання договору №21/03 від 02.01.2003 року недійсним відмовлено. В частині позовних вимог про зобов"язання ТОВ "Барс 2000" укласти договори № 12/07 від 15.06.2007 року, №12/07-Н від 15.06.2007 року та 12/07-В від 15.06.2007 року провадження у справі припинено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що договір №17/2 від 01.07.2002 року є недійсним, оскільки суперечить п.п.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції, що діяла на момент укладення договору, а також суперечить статутним цілям Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління", що є також підставою в силу ст. 50 ЦК УРСР для визнання угоди недійсною. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору №21/03 від 02.01.2003 року недійсним, суд виходив з того, що даний договір в силу ст. 151 ЦК України є неукладеним, оскільки між сторонами не досягнуто згоди по всім істотним умовам договору, зокрема не розроблена проектно-кошторисна документація, не затверджений кошторис та не встановлені строки виконання робіт по договору, а тому такий договір не може бути визнаним в судовому порядку недійсним. В частині позовних вимог про зобов"язання ТОВ "Барс 2000" укласти договора № 12/07 від 15.06.2007 року, №12/07-Н від 15.06.2007 року та 12/07-В від 15.06.2007 року, суд припинив провадження на підставі п.4 ст. 80 ГПК України, оскільки позивач в судовому засіданні, яке відбулось 12.11.2008 року відмовився від цих позовних вимог. Задовольняючи первісні позовні вимоги про стягнення з відповідача 137732,18 грн. збитків, суд виходив з того, що дані вимоги є обгрунтованими, оскільки не виконання відповідачем обов"язку по фінансуванню робіт по відновленню, реконструкції, капітальному ремонту берегоукріплювальних, протизсувних та пляжних споруд завдало позивачу збитки у розмірі заявленому у позові. Суд також зазначив, що строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення збитків не пропущений, оскільки договором №17/2 від 01.07.2002 року передбачено, що відповідач зобов"язаний провести оплату в 7 денний термін з дня пред"явлення вимоги, рахунки на оплату були виставлені позивачем починаючи з 18.01.2006 року. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог –спонукання до укладення додаткових угод до договору № 17/02 від 01.07.2002 року та № 21/03 від 02.01.2003 року, місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені позовні вимоги не можуть бути задоволенні, оскільки договір №17/02 від 01.07.2002 року визнаний судом недійсним, а договір №21/03 від 02.01.2003 року - неукладеним.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 року рішення господарського суду АР Крим від 09.12.2008 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Кримського республіканського підприємства "Протизсувне управління" до ТОВ "Барс 2000" про визнання недійсними договорів №17/2 від 01.07.2002 року "Про користування берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами" та № 21/03 від 02.01.2003 року генерального підряду та ремонту берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд; стягнення заборгованості у розмірі 137732,18 грн. та спонукання до укладення договору № 12/07 експлуатації берегозахисних, протизсувних та пляжних споруд і фінансування робіт по їх капітальному ремонту і відновленню від 15.06.2007 року та договорів № 12/07-Н від 15.06.2007 року по надводному та №12/07-В від 15.06.2007 року по підводному нагляду за берегозахисними спорудами відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано додаткову угоду до договору № 17/2 "Про користування берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами" від 01.07.2002 року про внесення змін до пункту 3.2.5 цього договору укладеною на умовах ТОВ "Барс 2000" від 20.03.2008 року. Визнано додаткову угоду до договору №21/03 генерального підряду та ремонту берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд від 02.01.2003 року про внесення змін в статтю 2 цього договору укладеною на умовах ТОВ "Барс 2000" від 20.03.2008 року.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, прийняв нове рішення стосовно позовних вимог за первісним позовом про визнання недійсним договорів № 17/02 від 01.07.2002 року та №21/03 від 02.01.2003 року; стягнення заборгованості у розмірі 137732,18 грн. та спонукання до укладення договорів №12/07, №12/07-Н, №12/07-В. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскільки в судовому засіданні, яке відбулось 12.11.2008 року, позивач в порушення вимог ст. 22 ГПК України змінив позовні вимоги без подання відповідного письмового клопотання, тому змінені позовні вимоги не повинні були братись судом до уваги і розглядатись.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом, суд апеляційної інстанції виходів з того, що договора № 17/02 від 01.07.2002 року та № 21/03 від 02.01.2003 року не суперечать вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними. Судом також визнано договір №21/03 від 02.01.2003 року укладеним з посиланням на те, що між сторонами досягнуто всіх істотних умов договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення 137732,18 грн. заборгованості, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дана сума є сумою заборгованості за виконані позивачем роботи по договору № 21/03 від 02.01.2003 року, а оскільки позивачем не доведено про настання у відповідача на підставі ст. 530 ЦК України обов"язку виконати грошове зобов"язання, яке передбачено п.6.1 договору №21/03 від 02.01.2003 року, тому позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги про спонукання до укладення додаткових угод до договорів № 17/02 від 01.07.2002 року та №21/03 від 02.01.2003 року та відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про спонукання до укладення договорів №12/07, №12/07-Н, №12/07-В, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем за зустрічним позовом порушено порядок передбачений ст.ст. 181, 188 ГК України, а укладення нових договорів при наявності чинних договорів №17/02 та №21/03 є неможливим.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Кримське республіканське підприємство "Протизсувне управління" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 року скасувати, рішення господарського суду АР Крим від 09.12.2008 року з даної справи залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судові рішення зазначеним вимогам не відповідають, враховуючи наступне.

Суд апеляційної інстанції, під час перегляду рішення в апеляційному порядку припустився порушення норм процесуального права, а саме, дійшовши вірного висновку, що місцевий господарський суд не повинен був приймати та розглядати заяву позивача за первісним позовом про зміну позовних вимог та про часткову їх відмову, заявлену в судовому засіданні 12.11.2008 року, (з підстав того, що така заява в супереч ст. 22, 78 Господарського процесуального кодексу України не була подана в письмовому вигляді), в мотивувальній частині розглянув позовні вимоги, які були змінені Кримським республіканським підприємством "Протизсувне управління" у жовтні 2008 року (а.с.64-65 т.2) –розірвання договору № 17/02 від 01.07.2002 року, визнання недійсним договору №21/03 від 02.01.2003 року; стягнення заборгованості та спонукання до укладення договорів № 12/07, 12/07-Н, 12/07-В, а прийняв рішення, як вбачається з резолютивної частини постанови по позовним вимогам за первісним позовом: про визнання недійсним договору № 17/02 від 01.07.2002 року та №21/03 від 02.01.2003 року; стягнення заборгованості та спонукання до укладення договорів № 12/07, 12/07-Н, 12/07-В.

Судова колегія також зазначає, що як суд апеляційної інстанції, так і суд першої інстанції під час розгляду справи не звернули уваги на те, що у заявленому позивачем за первісним позовом в жовтні 2007 року клопотанні про зміну позовних вимог, в порушення приписів ч. 4 ст. 22 ГПК України було змінено і предмет, і підставу позову, що є недопустимим.

При розгляді справи по суті, суди попередніх інстанцій також припустились порушення норм матеріального права, зокрема.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2002 року між Державним підприємством Кримське протизсувне управління (управління) та ТОВ "Барс 2000" (користувач) було укладено договір № 17/2 користування берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами, відповідно до умов якого управління зобов"язується: виконувати функції замовника і підрядника по відновленню і капітальному ремонту берегоукріплювальних споруд, здійснювати нагляд за технічним станом майна, на умовах окремого договору генерального підряду, а користувач зобов"язується: використовувати майно відповідно до цілей, нести всі витрати, що пов"язані із експлуатацією майна, забезпечити виконання норм протизсувного режиму та технічних умов управління, проводити оплату витрат управління по здійсненню ним нагляду за технічним станом та проведенню робіт по відновленню і капітальному ремонту майна на умовах, що передбачені окремим договором генерального підряду.

Предметом договору № 17/02 від 01.07.2002 року є надання в користування майна - берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд міста Ялти від Морпорту до санаторію "Россия"1-й комплекс довжиною 135 п.м.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 02.01.2003 року між ТОВ "Барс 2000" (замовник) та Державним підприємством "Кримське протизсувне управління" (управління) було укладено договір №21/03 генерального підряду на ремонт берегоукріплювальних, протизсувних споруд, відповідно до умов якого управління бере на себе виконання робіт по відновленню і капітальному ремонту берегоукріплювальних, протизсувних і пляжних споруд та інженерного захисту території, що знаходяться в користуванні відповідача на підставі договору користування берегоукріплювальними, протизсувними і пляжними спорудами від 01.07.2002 року № 17/2.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи позовні вимоги про визнання договорів № 17/2 від 01.07.2002 року та № 21/03 від 02.01.2003 року недійсними, не встановили їх правову природу, не дослідили зобов"язання кожної із сторін по цим договорам, не дослідили також питання чи мав позивач повноваження на укладення спірних договорів, чи знаходиться на балансі у позивача майно, що було передано за договором № 17/02 від 01.07.2002 року відповідачу.

Дані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України (435-15) від 16.01.2003 року, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір про визнання недійсним договору № 17/2 від 01.07.2002 року та №21/03 від 02.01.2003 року також не звернули уваги на приписи ст. 71 ЦК УРСР, якою встановлено 3-річний строк для захисту порушеного права, не досліджували питання про строк позовної давності в даному випадку, не розглядали заяви відповідача за первісним позовом про застосування строків позовної давності.

Не дослідження та не врахування даної обставини також вплинуло на правильність вирішення даного спору.

Відповідно до приписів частини 2 статті 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, витребувати докази у відповідності з вимогами статті 36 та статті 38 ГПК України, повно, всебічно та об’єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку, уточнити первісні позовні вимоги і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.02.2009 року та рішення господарського суду АР Крим від 09.12.2008 року у справі № 2-2/4223-2008 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду АР Крим.