Ухвалою від 29.05.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Ходаківської І.П., касаційну скаргу Товариства № 41 від 02.04.09 було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.07.09.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 02.07.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 02.07.09 представники сторін не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 02.07.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється учасникам судового процесу в установленому законом порядку поштою.

У зв'язку з виходом судді Данилової Т.Б. з відпустки, розпорядженням від 15.06.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для перегляду справ, призначених до розгляду на 02.07.09 колегією суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Муравйова О.В., Ходаківської І.П., створено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий – Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

Рішенням від 27.11.08 господарського суду Хмельницької області (суддя Радченя Д.І.) позовні вимоги Асоціації задоволено частково.

З Товариства на користь Асоціації стягнуто 18 869,41 грн. заборгованості (в т.ч. 18 441,00 грн. –основного боргу та 428,41 грн. –збитків завданих знеціненням курсу гривні), а також 188,69 грн. державного мита та 98,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 18.03.09 Житомирського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Будішевської Л.О., суддів –Гулової А.Г., Іоннікової І.А.) рішення від 27.11.08 господарського суду Хмельницької області залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства –без задоволення.

Вказані судові рішення мотивовані тим, що матеріалами справи підтверджено здійснення поставки Асоціацією металобрухту загальною масою 12 294 кг, всупереч чому Товариством не надано доказів щодо проведення оплати отриманого товару. Разом з тим, суди врахували, що згідно офіційних даних індекс інфляції в Україні за період вересень-жовтень 2008 року становив 102,82%, з урахуванням чого було частково задоволено позовні вимоги щодо стягнення збитків внаслідок інфляції.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 27.11.08 господарського суду Хмельницької області та постанову від 18.03.09 Житомирського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Асоціації відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Асоціація щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв‘язку з чим просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення. При цьому, у своєму відзиві на касаційну скаргу Асоціація ставить питання про розгляд справи без участі її представника.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 21.08.08 між Асоціацією (Продавець) та Товариством (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 42 (далі –Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язався надати, а Покупець –прийняти і сплатити брухт чорних металів за ціною 1,50 грн. за 1,00 кг.

Судами встановлено, що згідно п. 5 Договору, сплата проводиться шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника (Асоціації) на протязі 15 банківських днів. Відповідно до п. 8 Договору він вступає в дію з моменту його підписання і діє на одноразову здачу металобрухту до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

При вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору Асоціацією було відвантажено та вивезено Товариству металобрухт загальною масою 12 294,00 кг на суму 18 441,00 грн., що підтверджується накладними № 1 від 22.08.08 та № 2 від 29.08.08, а також актом приймання чорних (вторинних) металів № 42 від 22.08.08.

Матеріалами справи доведено, що свої зобов'язання за Договором щодо оплати поставленого товару Товариство не виконало, у зв‘язку з чим у Товариства виникла заборгованість перед Асоціацією на суму 18 441,00 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, з гідно приписів ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за своєю правовою природою угода, на виконання умов якої ставиться питання про стягнення боргу у даній справі, є договором купівлі-продажу.

Загальні положення про купівлю-продажу визначено у гл. 54 Цивільного кодексу України (435-15) .

Так, ст. 655 цього Кодексу передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з’ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Металсервіс" № 41 від 02.04.09 залишити без задоволення.

Постанову від 18.03.09 Житомирського апеляційного господарського суду у справі № 11/5205 господарського суду Хмельницької області залишити без змін.