на рішення господарського суду Волинської області від 20 листопада 2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 січня 2009 року

за участю представників:

прокуратури: Сахно Н.В.

позивача-1: Кошарський О.В.

позивача-2: Верхрацька С.І.

відповідача: Гаврилюк Д.Ю., Козлюк З.Р.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 20 листопада 2008 року у справі № 7/75-38 (суддя Шум М.С.) позов прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України, ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії УМГ "Львівтрансгаз" задоволено частково. З рахунку ВАТ "Волиньгаз" на користь позивача стягнуто 1089142,97 грн. основного боргу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15 січня 2009 року (Мурська Х.В., Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими актами Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, та прийняти нове рішення, яким в позові прокурора в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України та ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії УМГ "Львівтрансгаз" відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов укладеного між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії УМГ "Львівтрансгаз" та ВАТ "Волиньгаз" договору № 11 від 5 березня 2002 року на надання послуг по транспортуванню природного газу магістральними газопроводами (послуги для населення), позивач у спірному періоді (листопад-грудень 2002 року) надавав відповідачу послуги з транспортування природного газу.

Надання відповідачу послуг з транспортування 783378,814 тис.м куб. природного газу для потреб населення на загальну суму 1089142,97 грн. підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними обома сторонами.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суди вірно зазначили, що оскільки відповідач не надав доказів, які б свідчили про виконання взятих на себе зобов’язань в частині оплати наданих позивачем послуг за спірний період, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з рахунку ВАТ "Волиньгаз" 1089142,97 грн. основного боргу за надані послуги по транспортуванню природного газу у листопаді –грудні 2002 року.

Суди вірно встановили, що посилання скаржника на наявні в матеріалах справи реєстри платіжних доручень не є належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України.

Скаржником не подано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду будь-яких доказів (платіжних доручень за спірний період, банківських виписок, тощо), які б свідчили про сплату ним грошових коштів за надані позивачем послуги по транспортуванню природного газу в спірному періоді.

Твердження скаржника про те, що господарськими судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо перебігу строку позовної давності та його заяву про сплив строку позовної давності, судова колегія вважає безпідставними з огляду на те, що умовами укладеного між сторонами договору (п. 11.1) встановлено, що розрахунки по оплаті наданих послуг проводяться до їх повного здійснення.

Що стосується стягнення 3 % річних, інфляційних та пені, то судова колегія вважає, що в цій частині господарськими судами правомірно відмовлено у задоволенні позову з огляду на те, що сторони в укладеному договорі строк виконання відповідачем зобов’язань щодо оплати за надані послуги по транспортуванню природного газу не визначили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Волинської області від 20 листопада 2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15 січня 2009 року у справі № 7/75-38 залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" –без задоволення.